Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Між тим події складалися не на користь І. Мазепи. У травні 1709 року царські війська полковника Яковлева зруйнували Запорозьку Січ і знищили велику кількість козаків. 27 червня відбулася битва під Полтавою, в результаті якої шведи зазнали поразки. Серед причин поразки шведсько–українських сил під Полтавою історики називають: чисельну перевагу росіян, недооцінку Карлом XII військового хисту Петра І, відірваність шведської армії від баз постачання, відсутність допомоги з боку кримського хана через дії росіян, неможливість керувати військами під час бою самим шведським королем в результаті поранення, отриманого напередодні. Після полтавської катастрофи шведи змушені були втікати у турецькі володіння. Разом зі своїм союзником через Переволочну з рештками козаків переправився також І. Мазепа. Розпочався тривалий і складний перехід степовими районами Північного Причорномор’я. Важко відновити думи колишнього володаря величезних багатств Гетьманщини. Загроза захоплення у полон та неминучої розправи з боку Петра І змушувала його невпинно гнати стомлених коней, шукати найкоротших шляхів до Бугу, на правому березі якого був порятунок. Лише 8 липня І. Мазепа, Карл XII, козацька старшина і шведські генерали зійшли на турецький берег. Знову почався важкий перехід спекотливим акерманським степом. Нарешті 1 серпня втікачі дісталися Бендер. Проте бажаний спокій не прийшов. Стало відомо, що Петро І неодноразово просив турецькі власті видати Мазепу. Щоправда, Туреччина відмовилася це зробити. Але хто–хто, а гетьман добре знав звичаї Оттоманської Порти. Він розумів, що прохання царя, помножене на золоті червінці, рано чи пізно, можливо, буде виконане.

Проте турки залишилися вірними заповітові свого Корану — не видавати втікачів, які шукають у них охорони, й не віддали старого гетьмана на люту помсту жорстокого царя. 1 серпня Мазепа прибув до Бендер, де його з королівськими почестями прийняв турецький генерал–губернатор і повідомив про рішення султана, котрий до того ж наказав ставитися до гетьмана з великою пошаною.

Мазепа два місяці прожив у своєму домі у Варниці, передмісті Бендер. Моральні й фізичні випробування остаточно підірвали його здоров’я. Життя відходило від нього. Він поволі згасав. Дбав про нього всі ці останні дні небіж Войнаровський, який жив у сусідній кімнаті. Часто просиджував з Мазепою вірний Пилип Орлик, якого Мазепа хотів зробити спадкоємцем своєї ідеї. Він передав йому свій політичний заповіт. Відвідував гетьмана й Карл XII.

Наприкінці вересня з міста Ясси привезли православного священика. Мазепа висповідався. Потім він уладнав свої справи щодо майна, а саме про дві бочечки, наповнені золотими дукатами, два мішечки з коштовностями, а головне — про скриньку з паперами, яку все своє життя марно шукав Петро. Для цієї справи, на прохання Мазепи, Карл XII прислав 29 вересня шведського комісара Сольдана — знавця слов’янських мов, який і раніше полагоджував ділові справи українців у головному штабі шведів. Мазепа довірив йому розпорядитися паперами і майном та впорядкувати передсмертний заповіт. Сольдан залишив спогади про останні дні гетьмана України, який іще мав сили жартувати щодо своєї долі, порівнюючи її з долею Овідія, поета–вигнанця Стародавнього Риму, котрий помирав у тих самих краях. 1 жовтня увечері Мазепа втратив пам’ять, і майже добу тривало його марення. Він кликав свою матір, говорив про битви. О четвертій годині прийшов попрощатися зі своїм союзником і другом шведський король, а з ним і офіційні представники Великої Британії та Голландії. Від полудня 2 жовтня навколо гетьманського дому почали збиратися люди — шведи, поляки, турки, найбільше ж було козаків. У тривожному мовчанні стояли вони весь час, навіть коли розпочалася й довго тривала буря й страшенна злива.

О десятій годині вечора 2 жовтня 1709 року Іван Мазепа відійшов у інший світ. На порозі дому з’явився Орлик і сповістив: «Панове козаки, ясновельможний пан гетьман Іван Мазепа вмер». Усі впали навколішки й перехрестилися. Із Бендерської фортеці почали бити гармати.

В останню путь великого гетьмана України Івана Мазепу провели урочисто і з печаллю. Похоронну процесію відкривали шведські фанфари та козацькі сурми, що грали навперемінно. За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, оздоблену самоцвітами, прапор і бунчук. Труну, вкриту малиновим оксамитом із золотим шиттям, везли на возі, запряженому шестернею, на яких їхали козаки з піднесеними вгору шаблями. За домовиною йшли шведський король зі своїм почтом і уповноважені при ньому іноземні посли, а також представники султана, молдавський і волоський господарі. За ними їхали верхи на конях Орлик і Войнаровський, козаки. Далі з опущеною зброєю й похиленими прапорами — королівські трабати у барвистих одностроях і яничари в білому. За стародавнім звичаєм голосили українські жінки. В останніх рядах юрбою йшли вірмени, цигани, татари і поляки.

Прощальна відправа відбулася за обрядом козацької традиції в маленькій православній парафіяльній церкві села Варниці, поблизу Бендер. Потім Орлик з огляду на присутніх іноземців виголосив латиною промову, нагадавши про перемоги та добрі вчинки й дії гетьмана. Особливо спинився на його великих планах визволення України. «Той великий славний муж, що залишився на старі літа без нащадків і з великим майном, жертвував усім, щоби вибороти волю своїй батьківщині. Він не вагався зректись усього, що може бути найдорожче на цій землі, й віддав власне життя за визволення рідного краю з–під московського ярма… Ім’я Мазепи житиме вічно зі славою в пам’яті нашого народу, бо він бажав для нього свобідного розвитку всіх його безконечних можливостей».

Першим схилив голову на прощання перед тлінними останками Мазепи Карл XII, за ним це зробили всі присутні. Завершилася відправа салютом козацьких самопалів, шведських і турецьких рушниць, пострілами гармат. Потім кортеж із труною гетьмана в супроводі загону козацького війська відвіз її до Галаца. Там, у землі Молдавії — православного князівства, що було під протекторатом Туреччини, — поховали гетьмана.

У головній церкві Святоюрського монастиря Галаца козаки збудували посеред церковної трапезної цегляний льох–гробницю й у ньому поховали тіло свого гетьмана. На домовину було покладено мармурову плиту з карбованою на ній епітафією, гербами України та Мазепи, а також фігурою одноголового орла. Але Мазепа, який не знав спокою за життя, не знайшов його й після смерті. Через декілька місяців після похорону, під час прутської кампанії, що була за господаря Дмитра Кантемира, турецьке військо зайняло й пограбувало Галац. Турки, сподіваючись знайти великі скарби в могилі Мазепи, викопали тіло гетьмана й викинули його останки на берег Дунаю. Допоміжний