Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

Однак при цьому Сталін та його найближче оточення, плекаючи плани реалізації ідеї «світової соціалістичної» революції, готувалися до війни. У зв'язку з цим «вождь народів» вимагав перебудувати пропаганду, агітацію і всю виховну роботу в «наступальному дусі». У своєму виступі на засіданні комісії Головної Військової ради він заявив, що необхідно «корінним чином переробити нашу воєнну ідеологію», рішуче перейти до підготовки Червоної армії від оборони до «воєнної політики наступальних дій». Саме в такому дусі була розгорнута пропагандистське масова діяльність, як серед бійців Червоної армії, так і серед населення.

Масові репресії завдали Збройним силам СРСР непоправних втрат. Починаючи з травня 1937 р. з армії було усунуто не менше 44 тис. представників командного складу. Найбільше постраждало вище командування, де кожні двоє з трьох стали жертвами репресій. Було обезголовлено не тільки штаби військових округів, корпусів і дивізій, а й 70% полків і 80% батальйонів. На початок 1941 р. лише 7% командно–начальницького складу мали вищу освіту, а 37% узагалі бракувало відповідної підготовки. У Київському особливому військовому окрузі майже 40% червоноармійців були неписьменними або малописьменними. Подібне становище було в Одеському і Харківському військових округах. Особливо не вистачало політичних працівників, які мали виховувати бійців Червоної армії і всіх радянських людей «в дусі активного бойового войовничого наступу».

Керівництво СРСР вдалося до мобілізації цивільних партійних працівників з числа технічної, гуманітарної інтелігенції, партійних функціонерів з метою поповнення політичних кадрів. Крім того, здійснювались масові приховані мобілізації резервістів з метою створення нових військових частин і з'єднань. Як нині відомо, було мобілізовано (без офіційного оголошення мобілізації) близько 800 тис. запасних осіб і перекинуто в західні округи 5 армій з південних і східних районів країни. Таємні мобілізації дозволили радянському командуванню з січня 1939–го по червень 1941 р. в Червоній армії сформувати 125 нових дивізій.

«Єжовщина» — період тотальних репересій 1936–1938 років з великими «чистками» і показовими політичними процесами. Назва походить від прізвища М. Єжова, призначеного наркомом внутрішніх справ СРСР замість Г. Ягоди у вересні 1936 р. Фактично М. Єжов прийшов у НКВС з готовим планом репресивних акцій, у першу чергу проти тих діячів, які могли скласти опозицію особисто Сталіну. Достатньо згадати, що у добу «єжовщини» були поєднані ті, кого оголосили правими ухильниками, з «троцькістсько–зінов'євським блоком», тобто лівими. Концепцію такого поєднання М. Єжов виклав у своїй ненадрукованій праці «Від фракційності до відкритої контрреволюції», над якою він почав працювати у 1935 р. Він тоді вже сформулював апріорні обвинувачення у терористичних прагненнях колишніх учасників опозиції. Сталін власноруч (на прохання ї М. Єжова) відредагував рукопис і висловив рекомендації. Фактично М. Єжов підготував програмний документ для тотальної ліквідації всіх колишніх опозиціонерів та інакодумців. Не випадково у цей час сталінське керівництво зробило особливий акцент на викритті «прихованих» троцькістів. Розпочинається підготовка до московського судового процесу «паралельного антирадянського троцькістського центру» (за яким були засуджені до страти Г. П'ятаков та ін. колишні більшовицькі вожді).

Активно формується органами НКВС і «троцькістська периферія», зокрема в Україні фабрикуються справи «троцькістської терористичної організації», «контрреволюційної троцькістської організації», «об'єднаного троцькістсько–націоналістичного блоку», за якими було знищено тих, хто в минулому належав до троцькістської опозиції або симпатизував їй (наприклад, Ю. Коцюбинський та ін.). Лінія на винищення колишніх політичних суперників також реалізується у фабрикації справи «буржуазно–націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів» (П. Любченко, А. Хвиля, Т. Таран та ін.). Під час «єжовщини» було здійснено тотальну чистку НКВС. Цим процесом керував особисто М. Єжов, який у лютому 1938 р., зокрема, саме для цього приїздив в Україну. Було «вичищено» 14 тис. чекістів, чиїми руками у попередні роки чинилося свавілля і терор (у тому числі в Україні 1119 тільки керівних працівників, а серед них довголітнього шефа ГПУ–НКВС В. Балицького).

Типовими ознаками «єжовщини» були офіційний дозвіл ЦК ВКП(б) органам НКВС здійснювати «методи фізичного впливу» (застосовувати тортури), подальше вдосконалення системи концтаборів і колоній, винищення людей за плановими списками («лімітами»), етнічні чистки. Кількість обвинувачених у «контр–революційнах злочинах» зросла у 1937 році порівняно з 1936–м у 10 разів. Єжов впродовж 1937–1938 років надіслав на підпис Сталіну для санкціонування репресій 383 списки з переліком десятків тисяч осіб. Усі вони були розстріляні або ув'язнені в концтабори.

Під час «єжовщини» було здійснено масові розстріли на Соловках, у тому числі в'язнів з України. Перший з них відбувся 27 жовтня — 4 листопада 1937 р. Ця каральна акція відбулася на підставі рішення особливої трійки Управління НКВС по Ленінградській області (протоколи № 81–85). У жовтні 1937 р. розпочалася «чистка» Соловецької в'язниці особливого призначення ГУГБ НКВС СРСР (організовану з 20 лютого 1937 р.).

Серед тих, кому винесли смертний вирок, була велика група в'язнів–українців (М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас, А. Крушельницький, М. Ірчан–Баб'юк, С. Рудницький, М. Яворський та ін.). Українці знаходилися на особливому обліку у таборі і були предметом окремої уваги спеціальних підрозділів ГУЛАГу, таких, скажімо, як Секретно–політичний відділ 3–ї частини 8–го Соловецького відділення Біломорсько–Балтійського комбінату НКВС. «УНКР» — цю абревіатуру, що означала «Украинская националистическая контрреволюция», можна зустріти на більшості службових секретних документах, пов'язаних із долями в'язнів–українців.

Фактичним імпульсом до розстрілів було те, що з весни 1937–го, внаслідок різних операцій НКВС у таборах опинились 700–800 тисяч осіб. Вирішено було не лише задіяти цих в'язнів у різних видах праці, а й водночас «почистити» табори. У багатьох соловчан терміни ув'язнення добігали кінця. Вихід на волю цих людей, засуджених у більшості за політичними статтями, був небажаний для режиму. Було ухвалено рішення «розвантажити» табори, на чому активно наполягав новий нарком внутрішніх справ СРСР Єжов. Рішення про це було ухвалене московським керівництвом у серпні 1937–го і відразу його почали реалізовувати, розстрілявши не менше 30 000 в'язнів. Для соловчан формально необхідно було створити нові справи, тепер уже табірні. Їх створили, поклавши в основу доноси табірних інформаторів. Збереглась складена навесні 1956–го довідка, що фіксує механізм, за яким здійснювались репресивні акції проти соловецьких