Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
Утім на великі успіхи на заході кидала тінь, вів далі райхсканцлер, справжня катастрофа — вступ Італії у війну і її слабкий внесок. Німеччині довелося допомогти союзникові в його скрутному становищі. Це означало розпорошення німецьких авіаційних і танкових частин саме тоді, коли всі приступні сили треба було згрупувати на сході, адже з осені 1940 року німецьке керівництво почало міркувати про розрив із СССР. Уже після перемовин з Молотовим у листопаді 1940-го стало очевидно, що війни не уникнути — російські вимоги були просто нечуваними! У той час німецький уряд насамперед турбували прагнення росіян на Балканах. Якби Совєтський Союз тоді захопив румунські нафтові джерела, Німеччина пропала б, адже без щонайменше чотирьох-п’яти тон румунської нафти на рік вона не спромоглася б воювати. Також Німеччина не могла б завадити просуванню росіян, бо тоді в Румунії у неї було сміховинно мало війська. Румунський уряд звернувся до Берліна запізно. Узагалі німці були ще не готові на сході. Вони мусили виграти час і дочекатися того моменту, коли матимуть досить сил, щоб протидіяти шантажу росіян, який стосувався й Фінляндії.
Далі ми з президентом Рюті прослухали жваву розповідь про російські вимоги щодо Фінляндії, які висунув Молотов у листопаді 1940 року. Приводом він назвав те, що Совєтський Союз, мовляв, відчуває загрозу з нашого боку. Райхсканцлер відповів на це, що будь-яке побоювання фінської агресії безглузде з огляду бодай на співвідношення сил. Тут Молотов зазначив, що СССР не може примиритися і з моральною загрозою, яку становить Фінляндія, і непохитно наполягав на тому, щоб Москва мала карт-бланш стосовно Фінляндії.
Єдиним виходом для Німеччини було вдатися до нападу на сході, зазначив райхсканцлер. Він додав, що навіть якби мав більше інформації про те, як озброєний супротивник, дотримав би свого рішення, хоча з важчим почуттям. Райхсканцлер не приховував, що неймовірний військовий потенціал росіян став щонайприкрішою несподіванкою. Якби хтось йому раніше сказав, що СССР має понад 35 000 танків, він вважав би такого інформатора божевільним. А проте німці на той час захопили чи знищили 34 000 машин! Під час наступу було виявлено новозбудовані чи невідомі раніше велетенські заводи, зокрема танковий завод на Донбасі, на якому працювало 30 000 робітників — і ця кількість після досягнення проектної потужності мала зрости до 60 000. Протягом двадцяти років було пожертвувано всім заради озброєння, і ставало дедалі очевидніше, що ворог знищить наші нації, якщо тепер ми спільними зусиллями не візьмемо гору в цій боротьбі. Не можна було дозволити, щоб за п’ятнадцять чи двадцять років знову здійнялася буря, яка загрожуватиме самому існуванню нації.
Далі під час обіду, поданого у вагоні головнокомандувача, почалася низка промов, першу з яких виголосив президент республіки. Райхсканцлер Гітлер говорив без папірця й доволі часто повторявся. Беззастережно віддавши належне фінляндській армії, він знову наголосив на страхітливому обсягу приготування більшовиків до наступу на Європу і заявив, який він щасливий, що мав достатньо сили й розуміння, аби вирішити стати до боротьби на сході. Незважаючи на прийдешню перемогу, завжди чигатиме небезпека зі сходу. Навіть якщо зазирати в найдальше майбутнє, багато європейських націй мають спільний інтерес у тому, щоб пильнуватися від цієї небезпеки, а в разі потреби зустріти її, дивлячись обома. Свою промову райхсканцлер закінчив тим, що долучив до власного вітання з моїм 75-річчям поздоровлення від німецьких збройних сил і всього німецького народу.
Напередодні райхсканцлер через ад’ютанта попрохав подавати йому їжу, яка відповідає його дієті. Так і було зроблено. І в той час як інші наминали добрі, хоча й прості страви, райхсканцлер споживав невеликими порціями вегетаріанську їжу, запиваючи її чаєм і водою. Один із присутніх запитав його особистого лікаря, чи стан здоров’я райхсканцлера справді змушує дотримуватися такої суворої дієти, на що лікар відповів, що річ не в тому — ці спартанські звички зумовлені переважно психологічними причинами.
По закінченні обіду райхсканцлер Гітлер попрощався і вирушив своїм літаком на батьківщину.
Мої побоювання, що цей візит дасть підстави для розлогих коментарів, справдилися. Упродовж минулого року війни Фінляндія посіла самостійну позицію щодо німців, а тому напрохувалася думка, що справжньою метою Гітлерового візиту було спонукати нас до участі у воєнних зусиллях Німеччини. Як приклад того, яким був резонанс у світі, можна процитувати такий коментар у «Вашинґтон пост», що із симпатією ставилася до Фінляндії: «Візит Гітлера до Фінляндії може означати лише одне. Нацистська Німеччина, на яку дуже напосідає Росія, намагається переконати фінів перетяти її північну підвізну дорогу, котрою нині відбувається живлення російської військової машини». На прес-конференції містер Кордел Гал оголосив, що Державний департамент «уважно стежить за ситуацією, щоб побачити, чи стане наслідком візиту Гітлера посилення взаємодії, спрямованої проти союзників». Він схарактеризував відвідини, «з одного боку, як свідомий маневр Німеччини для компрометації Фінляндії в очах тієї частини світу, яка проти Осі, а з другого — як спробу замаскувати відчайдушні зусилля Гітлера спонукати Фінляндію активніше брати участь у воєнних діях держав Осі».
Такі, власне кажучи, зрозумілі коментарі не мали жодного підґрунтя. Під час того короткого візиту, який тривав три із чимось години, ніхто не обговорював ні військові, ні політичні теми, і райхсканцлер не робив жодних спроб перевести на них розмову.
Незабаром постало питання, хто мав би зробити візит у відповідь. Гітлер приїздив до головнокомандувача збройних сил, тож із цього випливало, що я вирушу з візитом до німецької Ставки. З другого боку, райхсканцлер був очільником держави і зустрічався у Фінляндії з президентом республіки. Обговорення скінчилося ухвалою, що поїду я.
27 червня я в супроводі п’ятьох офіцерів вирушив у
