Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов
Варто зазначити, що шведська балада, своєю чергою, належить до так званих “мандрівних сюжетів”, наявних у фольклорі багатьох країн і народів. Щоправда, ще нікому не вдалося з’ясувати, як мандрують подібні сюжети світом. А тому первинною основою козачої пісні можна вважати авторський варіант “Чудной бандуры” Д. Ознобішина.
До речі, характерно, що в авторському варіанті козак рятує утоплену героїню за допомогою чудової бандури. А ось “народна” версія від порятунку відмовилася.
Не менш відомою донською піснею стала “Не для меня придет весна”, яка починається такими словами:
Не для меня придёт весна, Не для меня Дон разольется. И сердце девичье забьётся С восторгом чувств — не для меня.Однак насправді донські козаки до авторства цієї пісні також не мають жодного стосунку.
Вірш уперше був опублікований у журналі “Библиотека для чтения” № 33 за 1838–1839 роки за підписом “На корабле «Силистрия», А. Молчанов, 1838” і починався так:
Не для меня придет весна, Не для меня Буг разойдется, И сердце радостно забьется В восторге чувств не для меня!Береги Бугу А. Молчанов називає рідними, що може свідчити про те, що він був уродженцем або мешканцем цих місць.
Вважається, що А. Молчанов служив офіцером на кораблі чорноморського флоту “Силистрия” і брав участь в одній із двох чорноморських кампаній 1838 року. Флагманський 84-гарматний корабель “Силистрия”, на якому служив А. Молчанов, брав участь у створенні
Кавказької укріпленої берегової лінії. Капітаном корабля в період з 1834 по 1837 роки був П. Нахімов. Інших біографічних даних про морського офіцера А. Молчанова нема.
Відомий і автор музики до цієї пісні, петербурзький композитор голландського походження П. Я. Девітте (де Вітт).
На початку століття романс Девітте-Молчанова входить до репертуару багатьох виконавців різних жанрів, зокрема і козачих хорів. Так, дворянський романс, написаний аристократом голландського походження і морським офіцером, уродженцем Побужжя, помилково став вважатися “донською козачою народною піснею”.
Загалом донські козаки — лідери за кількістю “позичених” пісень. Так, не є донськими відомі пісні “Ой при лужку, при лужке” (оригінал — українська народна пісня “Сивий кінь”), “Черный ворон” (автор слів — унтер-офіцер Нєвського піхотного полку Микола Верьовкін), “Когда мы были на войне” (автор слів — радянський поет Давід Самойлов) та деякі інші.
Хто уславив крейсер “Варяг”?
Нині в Росії навряд чи знайдеш людину, яка б не знала про героїчний подвиг екіпажів крейсера “Варяг” і канонерського човна “Кореец”. На початку російсько-японської війни 1904 року в район бухти Чемульпо прибула японська ескадра для прикриття висадки десанту і взяття Порт-Артура. Щоб донести про висадку японських військ, “Варяг” і “Кореец” спробували вийти з бухти і прорватися до Порт-Артура. Однак тут вони зіткнулися з ворожими кораблями та прийняли нерівний бій, у результаті якого, щоб не дістатися супротивникові, “Варяга” було затоплено через відкриття кінгстонів, а “Корейця” підірвано.
Про цей бій у Росії і досі співають славну пісню, яку багато хто вважає російською народною. Однак насправді вона не тільки не народна, а й не зовсім російська.
Насправді це дослівний переклад вірша “Der «Warjag»” австрійського поета і драматурга Рудольфа Ґрайнца, вперше опублікованого в мюнхенському журналі “Jugend” 25 лютого 1904 року, через три тижні після загибелі крейсера.
Цікаво, що Р. Ґрайнц народився і жив у Тіролі, західній високогірній області Австро-Угорщини. Він писав переважно пасторальні вірші про життя своїх земляків тірольців, хоча й не гребував публіцистикою та гуморесками. Свої твори Р. Ґрайнц надсилав не до далекого Відня, а до набагато ближчого Мюнхена, в журнал “Jugend”. Журнал був популярний не лише в Баварії та Німеччині. У Росії його також читали. І коли в одному з лютневих чисел з’явився вірш Р. Ґрайнца, присвячений подвигові крейсера “Варяг”, молода петербурзька поетеса Є. Студєнская переклала його російською мовою. Російський переклад Є. Студєнскої вийшов у квітні 1904 року в Санкт-Пєтєрбурзькому журналі; у тому самому числі був наведений і оригінал Р. Ґрайнца.
А музику написав 16-річний військовий музикант А. Туріщєв, вихованець 12-го Астраханського гренадерського полку. У 1905 році він переміг із цією піснею в конкурсі на кращу пісню-марш для урочистого прийому, що його влаштовував Ніколай II
