Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов
Домру широко застосовували скоморохи в Московії у XVI–XVII століттях як сольний і ансамблевий (“басиста” домра) інструмент. Скоморохи ходили селами та містами і влаштовували веселі вистави, в яких часто дозволяли собі образливі жарти над боярами та церквою. Це викликало гнів як світської, так і церковної влади, і в XVII столітті їх почали засилати або страчувати. Так само “стратили” і домру. Незабаром їх було знищено і про них забули. У XIX столітті ніхто вже не знав про її існування.
Сучасного вигляду домра набула в 1896 році, після реконструкції В. Андрєєвим так званої в’ятської балалайки. Керівник першого оркестру народних інструментів, музикант-дослідник В. Андрєєв провів важку копітку роботу з відновлення і вдосконалення цього інструмента. Разом із С. Налімовим вони реконструювали домру, спираючись на форму і конструкцію знайденого В. Андрєєвим 1896 року у В’ятській губернії невідомого інструмента з напівсферичним корпусом. Історики досі сперечаються про те, чи знайдений В. Андрєєвим інструмент справді був старовинною домрою. Проте реконструйований у 1896 році інструмент дістав назву “домра”. Круглий корпус, середньої довжини гриф, три струни, квартовий лад — так виглядала реконструйована домра.
На основі цього інструмента у 1896–1998 роках майстри Ф. Пасєрбскій, С. Налімов, Н. Фомін, П. Каркін створили сімейство оркестрових домр, які стали основою Імператорського Великоруського оркестру ім. В. Андрєєва.
Для розширення діапазону домри робилися спроби її вдосконалення. У 1908 році за пропозицією диригента Ґ. Любімова майстер С. Буров створив чотириструнну домру із квінтовим ладом. “Чотириструнка” отримала скрипковий діапазон, але, на жаль, поступалася “триструнці” у темброво-колористичному плані. Згодом також з’явилися її ансамблеві різновиди й оркестр чотириструнних домр.
Зараз інструмент користується популярністю в Росії та російській діаспорі, для нього написано багато концертних і камерних творів, створені переклади, зокрема скрипкових творів.
Як бачимо, азійська домбра була запозичена росіянами у два етапи: спочатку вона перетворилася на домру, а згодом і на балалайку.
Варто зазначити, що історія розвитку та побутування російських народних інструментів — одна з найменш досліджених галузей російської історичної науки. У той час, як народні пісенні традиції вже давно стали предметом ретельного вивчення, народний музикальний інструментарій не привернув до себе особливої уваги.
У галузі російського народного інструментознавства досі не існує жодної узагальнювальної роботи. У російських друкованих джерелах, починаючи з нотних пісенних збірок кінця XVIII і аж до середини XIX століття, не міститься ніяких згадок про народні музичні інструменти й інструментальну музику, жодного зразка народного інструментального виконання. Ні в царській, ні в сучасній Росії дослідження народних інструментів практично не проводили.
Невеликі масштаби науково-дослідницької роботи, присвяченої вивченню народних інструментів, виглядають цілком зрозумілими. Таке явище не випадкове і пояснюється, очевидно, тим, що в оркестрі російських народних інструментів більшість з них не є російськими.
Розділ 12
РОСІЙСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ
Ви хочете пісень?
Із-поміж величезних багатств російського народу найзначнішим його надбанням вважаються російські народні пісні.
Найчастіше під час виконання тієї чи тієї пісні або романсу можна почути: музика народна, слова народні. Ось тільки мало хто знає, що у багатьох “народних” пісень часто відомий автор. Те саме, хоча і меншою мірою, стосується і пісенних мелодій.
І вже зовсім мало відомо, що нерідко трапляються випадки прямого або непрямого запозичення пісенного матеріалу в інших народів. У такому запозиченні немає нічого поганого. І мелодії, і слова пісень доволі часто запозичують, особливо народи-сусіди. У фольклорі існують навіть так звані “мандрівні сюжети”, які переходять від одного народу до іншого. Погано, коли такі зв’язки і запозичення приховують і видають за оригінальні.
Дивовижними, а часом просто чудернацькими є долі російських пісень. Коли їх слухають або співають, то не замислюються — звідки вони взялися, хто склав слова, хто дібрав наспів до цих віршів. Дехто вважає, що ці пісні завжди були саме такими, якими відомі зараз. А тим часом багато з них приховують у собі чимало несподіванок.
Тому багато хто дивується, дізнавшись, наприклад, що “Вечерний звон” І. Козлова — це вільний переклад вірша ірландського поета Т. Мура “Those evening bells”, а мелодія пісні — перероблений А. Аляб’євим вальс австрійського композитора Й. Ланнера; що романс “Окрасился месяц багрянцем” — переклад невідомого автора балади німецького романтика А. Шамиссо “Nächtliche Fahrt” (“Нічна поїздка”); що відома російська народна пісня “Валянки” — також романс, цього разу ромський, а популярний свого часу шляґер “Крутится вертится шар голубой” перероблений із польської народної пісні “Szła dzieweczka do laseczka” тощо.
Процес перевтілення пісень різноманітний і некерований. Він знає випадки і прямого, і непрямого запозичення. Ще один дуже поширений спосіб — пристосування популярної мелодії до нового тексту.
Однак рано чи пізно настає час для неупередженої оцінки культурної спадщини минулих епох, зокрема й пісенної. Розглядаючи особливості розвитку російської музичної культури ХІХ-ХХ століть, важко не помітити, що саме в цей період у галузі побутової і масової пісенної творчості відбулося
