Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Відтоді в усіх російських виробничих стандартах використовували і продовжують використовувати 40-градусну горілку.

Варто зазначити, що не лише назву і вміст горілки, а й інші напої росіяни безсоромно привласнювали.

Представники старшого покоління чудово пам’ятають дуже популярний за радянських часів сорт пива “Жигулівське”. Офіційно вважається, що цей сорт у 1935 році розробили фахівці пивоварної та виноробної промисловості. Однак історія пива “Жигулівське” починається ще з 1881 року, коли в деяких містах Росії почали варити за австрійським рецептом легке світле пиво густиною 11%, що його випускали у Відні в XIX столітті. Пиво мало назву “Віденське” і користувалося неабияким попитом серед різних верств населення Росії завдяки своєму збалансованому м’якому смакові. За часів СРСР назву було змінено на “Жигулівське”, на честь височини на березі річки Волґи.

Як зазначають знавці, сорт із назвою “Жигулівське” з’явився в 1934 році. За однією з версій, коли нарком харчової промисловості СРСР А. Мікоян, який відвідав того самого року завод у місті Самара, запитав, чому вироблене там “Віденське” пиво має таку “буржуазну” назву, відразу було “вжито відповідних заходів”. Тоді велися активні роботи над розширенням асортименту і планувалося його розширення саме за рахунок “буржуазних” сортів, у результаті чого справді “Віденське” стало “Жигулівським”, а заодно перейменували й інші “буржуазні” сорти: “Пільзенське” стало “Російським”, “Мюнхенське” — “Українським”, а “Екстра-Пільзень” — “Московським”.

А нещодавно прем’єр-міністр Росії Дмітрій Мєдвєдєв запропонував перейменувати каву “американо” в “русіано”, оскільки перша назва, на його думку, є “неполіткоректною”. До речі, в окупованому Криму на хвилі ненависті до всього західного цей різновид кави вже перехрестили у “кримську”. Як бачимо, історія має властивість повторюватися, часто у вигляді фарсу.

Гармонь, гармошка, а точніше гармоніка, напевно, найбільше асоціюється з російською народною музикою. Без гармошки в Росії не обходилося жодне свято: з нею страждали, сваталися і демонстрували молодецьку завзятість. В одному американському фільмі російські селяни перед війною 1812 року хвацько витанцьовували під балалайку і гармошку. В такий спосіб кінематографісти хотіли показати російську екзотику, не знаючи, що обидва ці інструменти виникли значно пізніше і навіть не в Росії.

Гармошку зазвичай вважають споконвічно російським винаходом, однак насправді це не так.

В усіх російських довідниках написано, що гармонь, яку росіяни помилково вважають своїм народним інструментом, має німецьке походження. Прототип гармоні (як і баяна, й акордеона) створив німецький майстер-конструктор Крістіан Фрідріх Бушман у Берліні на початку XIX століття.

Саме Бушман створив у 1821 році губну гармошку. Вона становила собою довгасту коробку, розділену на комірки, в кожній із яких містився металевий язичок, налаштований на певний тон. 1822 року Бушман додав до губної гармоніки резервуар — міх, за формою подібний до ковальських міхів. Обидві кришки гармоніки були з’єднані вздовж одного з боків і могли розкриватися і закриватися подібно до віяла чи кришок книжкової палітурки. На правій кришці був гриф із невеликою кількісттю клавіш (від 6 до 9), на лівій — ручка для розтягування і стискання міху.

Щоправда, радянський історик музики А. Мірек стверджує, що перша гармонь з’явилася у Санкт-Пєтєрбурзі в 1783 році стараннями чеського органного майстра Франтішека Кіршнека, який приїхав у Росію з Польщі на запрошення Єкатєріни II лагодити органи. Він був відомим органним майстром і вигадав новий спосіб видобування звука — за допомогою металевого язичка, що коливався під дією потоку повітря. У Кіршнека був невеликий верстат для настройки органів, де він уперше і використовував такі язички, що тепер звучать у гармоніці.

Сучасна гармошка (від грец. армонікос — співзвучний, злагоджений, гармонійний) становить собою язичковий клавішно-пневматичний музичний інструмент. Гармонями називають всі ручні гармоніки, що не належать до баяна та різних видів акордеонів. За типом правої клавіатури гармоні поділяють на однорядні та дворядні.

Виробництво російської гармоні вперше було налагоджено в Тулі. За основу було взято австрійську або німецьку гармошку, яку із Ніжеґородського ярмарку туди привіз зброяр І. Сізов. Тульська гармонь стала першородичкою інших, не менш відомих російських гармошок: саратовської, ливенки, тальянки, віденської, хромки та інших.

Тульська однорядка має чимало різновидів, головна відмінність кожної з них — кількість кнопок на клавіатурі правої та лівої руки. Найпопулярнішим варіантом вважається гармонь із сімома кнопками на клавіатурі правої руки і двома кнопками на клавіатурі лівої руки.

Саратовська гармонь — це місцевий різновид російської гармоні, яка відрізняється тим, що на ній є дзвіночки. Саратовська гармонь відома своєрідним тембром і великою силою звучання.

Тальянка — це скорочена назва від “італьянка”. На правій клавіатурі у неї розташовані 12–15 кнопок, на лівій — три. Ліві три клавіші видають дзвін дзвіночків. Ще два дзвіночки на зразок велосипедного дзвоника також розташовані ліворуч.

Дворядна гармонь виникла із