Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов
Ось тільки авторам не пощастило. Авторство Рудольфа Ґрайнца перестали згадувати вже в 1914 році, з початком Першої світової війни. А імена Студєнскої і Туріщєва раз у раз зникали з радянських пісенників. Їх замінювали позначкою “російська народна пісня”.
Безнадійна битва і загибель крейсера “Варяг” та канонерки “Кореец” були, як не дивно, сприйняті в Росії з оптимізмом. Морський бій при Чемульпо був першим у тій невдалій для Росії війні. Ще далеко було до здачі Порт-Артура; ще йшла навколо Африки ескадра, якій судилося загинути в Цусімській протоці; ще не було російських могил на сопках Маньчжурії...
У російській традиції пісня отримала зовсім інший сенс ніж той, що його вкладав у свій вірш Р. Ґрайнц. Зберігши формальну точність, Є. Студєнская переклала текст патетично, Р. Ґрайнц же описував ситуацію підкреслено абсурдно і гротескно: люди тупо йдуть на смерть заради пустопорожніх амбіцій, наслідком чого є безглузда загибель, що офіційно трактується як героїзм. І Р. Ґрайнц, і загалом журнал “Jugend”, стояли на чітких антимілітаристських позиціях, і сам вірш було опубліковано в оточенні антимілітаристських та антиімперських статей і карикатур. Це був антимілітаристський віршований памфлет, який за іронією долі став у Росії героїчною піснею.
Куди збирався віщий Олег?
Хто не чув бадьорий російський військовий марш “Песнь о вещем Олеге” на слова вірша А. Пушкіна:
Как ныне сбирается вещий Олег Отмстить неразумным хозарам, Их села и нивы за буйный набег Обрек он мечам и пожарам.Щоправда, приспів у маршу вже не пушкінський: “За царя, за родину, за веру”. І, природно, під двоголовим орлом.
Ось тільки орел, як з’ясувалося, виявився не російським, а австрійським. Марш цей є дещо переспіваним початком австрійського маршу Kartner Liedermarsch, який у Росію, ймовірно, свого часу занесли полонені австрійці. А склав його Йозеф Франц Ваґнер, генерал-капельмейстер Австрійської імператорської і королівської армії.
Важко сказати, коли “Песнь о вещем Олеге” А. Пушкіна почали співати як солдатську пісню зі стройовим приспівом, але під час Першої світової війни вона була дуже популярною в російських військах. Перше аранжування цієї пісні композитора А. Муравйова вийшло у нотному виданні в 1916 році, оформивши вже існуючу мелодію. Під час громадянської війни у “білих” популярністю користувалася обробка А. Муравйова, а у “червоних” був свій варіант приспіву:
Так громче, музыка, играй победу, Мы победили, и враг бежит-бежит-бежит... Так за Совет Народных Комиссаров Мы грянем громкое ура-ура-ура!До речі, червоноармійці запозичили у Білої гвардії й низку інших пісень. Наприклад, відома пісня приамурських партизанів “По долинам и по взгорьям” насправді є переробкою білогвардійського “Марша Дроздовского полка”, в основу якого було покладено “Марш Сибирского полка”, слова для якого написав В. Ґіляровскій із початком Першої світової війни і вперше опубліковані у 1915 році в Ярославлі.
Отже пісенний плагіат здавна у крові росіян незалежно від кольору політичного забарвлення чи естетичних уподобань.
Розділ 13
КЕПКА ІЛЛІЧА
Звідки взялися комісари?
Моду на революції Росія запозичила в Заходу. Революція — це не російський жанр. У російських традиціях бунти і перевороти. Холопські бунти — жорстокі й нещадні (Соляні, Мідні та інші) — не раз струшували Росію. Перевороти були не менш криваві: від палацових (чи багато російських царів, цариць і царевичів померли своєю смертю?) до жовтневого.
Слово “комісар” у багатьох росіян асоціюється, насамперед, із подіями російської революції 1917 року, громадянської війни і наступних за ними колективізацією, розкуркуленням, індустріалізацією аж до війни з Німеччиною. Однак, як і саме слово, посада комісара — винахід зовсім не російський.
Загалом комісар (від лат. commissarius — уповноважений) — це член
