На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
— Сама ідея, — відповів він, — мені подобається. Неодмінно ознайомлюся зі змістом конвенцій. Не можу сказати, як вчинить уряд Польщі, але порушити це питання варто.
Ми гречно попрощалися. Я був задоволений, що на посаді польського посла в Оттаві виявився цей чоловік. Він, ясна річ, відстоюватиме інтереси Польщі, але там, де це не суперечитиме її інтересам, ми будемо знаходити можливість доброго порозуміння, а може, й практичної координації зусиль.
Із «Щоденника посла»
Посольство докладало певних зусиль у напрямі створення в Києві інституту менеджменту. Ця ідея виникла зі співпраці з керівництвом «Таск Форс» і під час зустрічі у серпні 1992 року з Ігором Ба́раном, Володимиром Пилипчуком і Орестом Новаківським.
На 20 жовтня було призначено важливу зустріч у Канадському бюро міжнародної освіти. Від посольства на зустріч я запросив Б. Біляшівського. З канадського бюро було п’ять осіб, у тому числі Ігор Ба́ран, Гудінгс і Фокс. Сумнівів щодо доцільності створення інституту менеджменту в Києві вже не було. Мова йшла лише про розміри фінансування, адміністративне керівництво, програму і строки навчання, використання фахівців.
Наші канадські колеги знову просили надавати більше інформації про потенційні можливості України для розширення ділових контактів. Дещо в цьому напрямку вже робилося. Перший секретар з економіки і торгівлі, науки і технологій доктор економіки Олександр Шандрук уже створив групу ентузіастів, яка готувала до видання інформаційний журнал. В основному він подаватиме відомості економічного характеру, проте вміщуватиме й іншу важливу інформацію з України.
У середу генерал-губернатор влаштував прийом у своїй резиденції. Посли мали взяти участь у церемонії вручення канадських державних орденів людям, що найбільше прислужилися батьківщині у різних галузях їхньої діяльності за минулий рік.
* * *
24 жовтня відбулася зустріч з послом Франції паном Альфредом Стефер-Геларжів. Його цікавило ставлення українського уряду до ядерної зброї, натомість мене цікавило, чому Захід намагається роззброїти Україну і допомагає озброюватися Росії. В основному ці дві теми й були предметом нашої годинної розмови.
Наприкінці жовтня я отримав з МЗС України факсолист про відкликання Родіонова й Кучера до України. Звістка ця застала їх зненацька, бо вони були впевнені, що відкличуть мене, а не їх. Я звелів купити для них та їхніх сімей авіаквитки на 4 листопада, написав наказ про звільнення їх з посад та про створення комісії для прийняття справоведення, печаток, грошей, техніки й меблів.
Дискусія з Ярославом Білаком
Мій виступ на конгресі КУКу турбував багатьох, а найбільше Ярослава Білака, який головував на конгресі. Він прийшов до українського посольства, щоб поділитися думками. Відбулася щира, відверта розмова.
— Чому ви, керівники української діаспори, — запитав я, — не допускаєте ротацію керівних кадрів?
— Якби ми допустили ротацію, — відповів Білак, — то з часом на чолі організації з’явилися б люди з різними поглядами. Діапазон світогляду розмився б, і поступово ми мали б організації, що називались би українськими, але насправді сповідували б бозна-яку ідеологію. Дотримуючись жорстких правил, ми хотіли зберегти непорушним основне ідейне спрямування. А взагалі, пане посол, ви маєте слушність. Те, що ви говорили вголос, кожен зосібно думає, а вголос не наважується сказати.
— Чому?
— Десь у глибині душі ми усвідомлюємо, що є сила, могутніша від нас, — канадське оточення. Ми знаємо, що воно нас перемагає. Ми знаємо, що воно нас переможе. Кожна людина знає, що помре, але вона до останнього часу живе надією на життя. Мало людей накладають на себе руки тільки через те, що однаково помирати. Людину стримує надія. І ми виробили модель оптимістичної поведінки. Не маючи змоги подолати тиск канадського оточення, ми не аналізували наш відступ. Оптимістична поведінка давала нам можливість проводити різні фестивалі, підтримувати українство одне в одному, і цією зовнішньою активністю гальмувати асиміляцію.
— Ви пішли шляхом слабких людей: замість глибоко аналізувати явища асиміляції, ви їх просто зігнорували.
— Я не погоджуюся з вами, — заперечив Білак, — народ складається не з філософів і таких борців, як ви. Народ складається з простих людей. І якби ми нашим селянам сто років тому сказали: хочете чи не хочете, а всі ми тут станемо англомовними канадцями, і не буде тут примусу над українською мовою, наче в Московщині, але з наших власних потреб ми заговоримо по-англійському і поступово забудемо рідну мову, то асимілювались би українці не за сто років, а значно швидше. Ми діяли на тому рівні, на якому нашим людям було все зрозуміле: церква (греко-католицька і православна), хори, танцювальні колективи продовжували плекати національний одяг, оздоблювали хати й квартири рушниками, вишивками, національною керамікою, організовували навчання дітей рідної мови в українських класах, створювали бібліотеки при хатах-читальнях, світлицях, церквах, відкрили наукові заклади для розвитку гуманітарних наук, створили різні громадські організації й кілька політичних партій.
— Це все дуже добре, але що потім сталося?
— Сталося ось що. Люди, які створювали організоване життя, — вони ж здібні організатори, промовці, розумні люди. Після Другої світової війни вони консолідувалися в нашу діаспорну еліту. Ця діяльність стала для неї професією. На печатках це й добре. Але за якийсь час підросла молодь. Молоді люди хотіли посісти керівні посади, але попередні авторитети були випробувані. Їм люди вірили, і їх знову обирали. При цьому важливо додати й таке: молода людина здобула освіту в Канаді, мовою володіла вільно, і вона була підготовлена до праці в канадському середовищі. Провідне місце в українських організаціях — це для них одна з альтернатив. Зовсім інше для старшого покоління провідників — у них не було альтернативи. Будь-які збори, переобираючи керівника, думали й про те, а куди піде той, кого скинуть з посади, як він зароблятиме на хліб?
— І від того встановилася традиція не міняти провідників упродовж десятиріч?
— Так, і це призвело до того закостеніння, про яке ви справедливо говорили на конгресі КУКу. Ось чому професіоналісти створили свою організацію за межами КУКу. Ініціатива створити товариство сприяння українському РУХові вийшла також не від КУКу. І хоча Гуцуляк підкреслено коректний до КУКу і готовий з ним співпрацювати, однак співпраця не дуже виходить. На конгресі я проводив лінію старого керівництва, проте я цілком переконаний, що нашій
