На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Розмова з міністром
4 жовтня я вилетів з Києва до Франкфурте і 5-го прибув до Оттави. Тут довідався, що між головою Національного банку України Вадимом Гетьманом і заступником прем’єр-міністра Канади, міністром фінансів Доном Мазанковським досягнута попередня угода про надання кредиту Україні.
6 жовтня зателефонував панові Зленку до Нью-Йорка у справі Родіонова й Кучера. Його вже повідомили про мою вимогу з Києва. Думаю, що й Родіонов з Оттави телефонував. Цей комсомольський діяч користувався особливою прихильністю пана міністра, і не знати як той поставився до моєї вимоги. Ну та дарма. Врешті не він мене поставив і не він мене зніматиме, а в Президента можуть бути свої міркування. У голосі міністра звучало явне роздратування:
— Ви не зуміли налагодити взаємини з людьми, і тепер пахне скандалом, що не надасть авторитету посольства в очах канадського уряду.
— Пане міністре, я не дозволю дипломатам пиячити. Не лише через ге, що цього не сховаєш від сторонніх людей, а й з принципу. Інакше я не зможу підтримувати дисципліну і субординацію в посольстві. Я попереджав усіх: доти, доки я посол, у посольстві пияки не працюватимуть.
— Доки, — перебив мене міністр, — ви посол…
Я вів далі:
— Люди, які написали на мене донос, відмовилися давати пояснення, кілька разів мене обдурили і до яких я втратив довіру — працювати зі мною не будуть. Я заявляю вам клопотання про заміну їх іншими людьми. Негайно.
— Повернуся до Києва і розберуся, хто правий, а хто винуватий, — коротко кинув міністр.
* * *
6 жовтня я зібрав усіх співробітників посольства і розповів їм про візит Гнатишина до України та новини в МЗС, доручив Родіонову організувати мою зустріч з Мазанковським. Обговорили й визначилися щодо характеру телефонного і факсового зв’язку посольства, я підписав угоду з телефонною фірмою. Необхідно було забезпечити посольство й комп’ютерами та копіювальними машинами.
7-го ж вилетів до Вінніпега на черговий конгрес КУКу.
Розділ VII
ДУХ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
Промова на конгресі КУКу
Шкода було покидати посольство на цілих шість днів, але я не міг не поїхати на перший конгрес КУКу після проголошення України самостійною державою. Він мав переглянути стратегію своєї діяльності і своїх завдань. У мене нагромадилося багато проблем, які належало розв’язувати спільно, і я хотів їх порушити.
На конгрес прибуло близько трьохсот делегатів з усіх організацій Канади, що входять до конгресу. (До нього не входила Спілка українських професіоналістів, а також комуністи).
У перший день відбулася зустріч з керівництвом КУКу. Були Дмитро Ципівник, Олег Романів, Іван Григорович, Василь Вербенюк, Ігор Брода, Данилів, Ігор Бардин та ін.
Конгрес працював спочатку на семінарах, і я виступив при обговоренні проблем розширення зв’язків з Україною та про взаємини української діаспори з посольством. До конгресу приурочили збори фундації імені Т. Шевченка. На них я також виступив. Ці промови мали інформативно-конструктивний характер з оптимістичним поглядом на найближче майбутнє і були схвалені бурхливими оплесками.
Свій виступ на загальній сесії я вирішив побудувати інакше — без будь-яких рожевих фарб. До цього спонукала мене й жорстка авторитарність, з якою вів сесію Білак. Наприклад, шість делегатів хотіли виступити і обговорити поправки до Статуту. Білак після виступу одного з делегатів нікому більше слова не дав, незважаючи на енергійне обурення присутніх.
Йдучи до трибуни, я подумав: ні, єлей ви від мене не почуєте. Я скажу вам гірку правду. Свою промову я почав зі слів привітання:
«Від імені Президента незалежної Української держави я, посол України в Канаді, вітаю ваш конгрес і бажаю делегатам плідної праці!
Хай допоможе вам Господь виробити мудрі рішення на користь української громади в Канаді, на користь українському й канадському народам!
Цей конгрес зібрався вперше в нових історичних умовах — Україна стала незалежною державою. Збулася віковічна мрія наших пращурів, збулася наша з вами мрія. Багато хто з вас опинився в еміграції через те, що боровся проти московської окупації, власне, і виїхав з України тільки тому, що не хотів закінчити життя в концтаборах ГУЛАГу.
Патріоти в Україні завжди відчували ваше побратимське плече у боротьбі за свободу. Наша співпраця стала особливо плідною з другої половини 80-х років з початком горбачовської перебудови. Перемога над імперією і проголошення України незалежною державою є нашим спільним досягненням. Ми радо вітаємо тепер одне одного з тим, що наша боротьба впродовж десятиріч не була марною.
Яку ми маємо Україну тепер? Налякані гірким досвідом братовбивчої війни доби перших національно-визвольних змагань XX сторіччя, ми пішли на мир з комуністами.
Ціна соціального миру, одначе, означає, що при владі залишилися ті самі люди, що й були за радянських часів. Радянська адміністрація перетворилася на владу самостійної України. Це віщує важкий, тривалий і болісний процес еволюції економіки і становлення уже самостійної України.
І тепер у канадському уряді і парламенті мене питають: «У вас парламент комуністичний?» «Так, — кажу, — на три чверті комуністичний.» «А уряд у вас комуністичний?» «Так, — відповідаю, — комуністичний.» «А економіка у вас державна?» «Авжеж, — кажу, — державна. Приватний сектор становить 7–8 відсотків».
«Ви, посол України, закликаєте нас, Канаду, вкладати гроші в українську економіку, але де гарантія, що ваш комуністичний парламент і уряд не проголосять завтра про повернення до будівництва комунізму і не націоналізують наші капітали?» «Гарантією, — пояснюю, — є те, що зерно комуністичної ідеї було посіяне, зійшло, проросло, виросло, дало плід і згнило. Тому повернення назад неможливе». «Це філософія. А нам потрібні гарантії правові й політичні. Правові гарантії забезпечує закон, політичні — надійність людей, що при владі. У вас іще цих гарантій немає. Ми в Канаді принципові прихильники демократії та ринкової економіки. Коли у вас це буде, тоді в Україну з Канади підуть не десять мільйонів, які ви хочете тепер, а мільярди». «Запізнившись, — кажу, — Канада може багато втратити». «Ми не любимо ризикувати», — відповідають.
Такі діалоги були в мене з багатьма владоможцями, які формують канадську політику.
Додам іще один важливий аспект українсько-канадських взаємин і діяльності нашого посольства — проблему української ядерної зброї. Я за те, щоб Україна мала ядерну зброю.
