На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

народ має таку раціоналістичну установку. Раніше, ще десять років тому, він не мав Біблії і її не знав. Тепер він її отримав. Після першого короткого захоплення настає період раціоналістичного читання. Отче, як ви думаєте, що таке Біблія: це звичайна гріховна історія єврейського народу чи Господнє одкровення? У ній кожне слово — істина, чи є слова і неістинні? Якщо є істинні й неістинні слова, то як відрізнити перші від других?

— Біблія, — вів далі панотець, — це книга, яка відкривається людям поступово. Ось погляньте, наприклад, на трирічного хлопчика. Ми знаємо стадії його розвитку: підліток — парубок — чоловік — батько — дідусь. Це не таємниця від хлопчика, одначе розуміння кожної стадії приходить не раніше самої тієї стадії. Читаючи Біблію, ми осягаємо її такою мірою, в якій ми, люди, спроможні її зрозуміти.

— У цілому, — відказав я, — слушно: кожен читач бере з книги те, що може взяти. Проте існує об’єктивний зміст книги, якого читач не може в ній не бачити. І коли описано, як батько згвалтував доньку, то ця конкретна інформація сприймається читачами не алегорично, а прямо, і як така викликає однозначну оцінку.

Ми знову взялися до вечері. Проте обох тягнуло продовжити розмову, і ми її відновили.

— Кажуть, — продовжував розмову панотець, — що в Україні тепер справжнє релігійне відродження: будують багато церков, відкривають нові семінарії, вже засновано кілька монастирів.

— Так, так, — підтвердив я. — Знаєте, десь від 1986–1987 року поширилася була мода носити на шиї хрестики. Хлопці, дівчата носили їх так, щоб здалеку було видно. Хрести були різні: металеві, пластмасові, дерев’яні, малі й великі, простого готичного й складного бароккового стилів — одне слово, різноманітні, але носили їх здебільшого як протест супроти офіційної ідеології. Коли ж установилася демократія і вже ніхто не переслідує християн, хрестиків стали носити набагато менше. Протест як мотив демонстрації віри зник. Критицизм як властивість розуму людини XX сторіччя залишився, і атеїстичний світогляд наших сучасників починає уважно придивлятися до Біблії, вбачає в ній багато нелогічного, зовсім не святого, а навпаки, брутального й грубого. Це відштовхує. І тоді люди шукають Господню істину в різних сектах, яких тепер плодиться в Україні тьма-тьмуща.

Отець Андрій зітхнув:

— Україна стала відкритою ареною боротьби різних політичних і релігійних сил за вкорінення і збільшення в ній своїх впливів. Ні українська політична еліта, ні українське духівництво ще не встигли консолідуватися й стати свідомими верствами ідейного й духовного провідництва нації. У вас іще немає досвіду ідейного захисту народу від чужих, ворожих впливів. А до вас, чи, пак, до нас, в Україну послали своїх місіонерів досвідчені й багаті організації. Вони вноситимуть до народної свідомості дезорієнтацію. Важливо в цей час, коли не стало офіційної комуністичної ідеології і народ перебуває в ідейних пошуках, щоб національна віра була головним стрижнем духовного розвитку серед усіх тих сектантських течій та промосковської пропаганди.

— Яким чином можна зміцнити наші сили? — запитав я.

— Ми розширюємо вишкіл священиків. На це працює Оттавська семінарія отця Андріїшина. Для підготовки вищого духовного рівня ми заснували в Оттаві Інститут східнохристиянських студій імені Андрея Шептицького. Розширюємо систему духовної освіти в Україні. До свідомості людини можна дійти тільки знаннями. Ми хочемо нести ці знання нашому народові.

— Отче Андрію, а як ви дивитеся на об’єднання всіх трьох церков в Україні в одну християнську церкву? Ви, звісно, знаєте передісторію питання. 1941 року митрополит Української автокефальної православної церкви доктор Огієнко, митрополит Греко-католицької церкви Шептицький (обидва видатні сини української нації й наші духовні отці) та глава Російської православної церкви в Україні (прізвища його не знаю) погодилися в принципі на церковне об’єднання.

Для підготовки об’єднання почали формувати комісію для вироблення спільної літургії і всієї служби Божої. Та Друга світова війна стала на заваді цьому об’єднанню. Возз’єднання українських церков мало бути великим національним святом духовної соборності всієї української нації. Це треба було зробити в сприятливих умовах і на високому рівні. Такі умови могли виникнути тільки за державної незалежності України, і тому справу відклали до кращих часів. Ідею об’єднання церков підтримував кардинал Йосип Сліпий. Він називав майбутню церкву Українською християнською церквою. Тепер ми маємо незалежну Українську державу. Більшість українських етнічних земель зібрано під владою Києва. Створені основні передумови для возз’єднання церков. Якби духівництво погодилося на це, можна було б років за десять послідовної роз’яснювальної праці в різних релігійних середовищах і на різних рівнях підготувати народ і духівництво для цієї великої акції.

— Я не проти об’єднання, — мовив отець Андрій. — Греко-католики не захочуть стати православними, православні й греко-католики не захочуть стати автокефалістами, а Українська християнська церква як нейтральна до всіх могла б бути тим спільним знаменником, на якому всі могли б зійтися без приниження гордості кожної з них. А поки це почнеться, хай би кожна церква готувала священиків для праці на сході й півдні України.

— Для мене немає сумніву, що Греко-католицька церква складається зі свідомих українців і масштаби її діяльності незрівнянно ширші від автокефальної і Української (колишньої російської) православної церков. Отче, чи правда, що Папа Римський заборонив греко-католикам вести місіонерську діяльність на схід від Збруча? Це нібито зумовлено тим, що польські католики починають місіонерську діяльність в Україні на цих же теренах? Власне, я чув, що багато священиків вашої церкви відкрито висловлювали обурення.

— Папа Римський — незаперечний авторитет для всіх католиків світу. І хоча наша церква греко-католицька, а не католицька, ми також визнаємо авторитет Папи. Тим більше, що в боротьбі з безбожною Москвою він не один раз ставав на український бік.

— Українська держава повернула полякам сотні костелів. Поляки їх тепер ремонтують і поволі привертають до себе віруючих, і то не тільки поляків.

— Думаю, що Президент України, дарма що пропагандист за досвідом своєї політичної кар’єри, зовсім недооцінює релігійної місіонерської діяльності в Україні, особливо недооцінює польських католиків. Вони ж витрачають величезні кошти для створення польської діаспори в Україні…

— Яка, — продовжив я, — стане польською п’ятою колоною в нас.

— Чому не діяти на засадах справедливості: поляки віддали українцям 10 церков — українці віддали полякам 10 костелів, або хоч би пропорційно: поляки віддали українцям третину наших церков, українці — полякам третину костелів, поляки віддали половину і ми їм — половину і так далі до повного повернення колись вилученої комуністами церковної власності.

— Отче, наш уряд