Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
У стратегічному завданні, яке полягало в тому, щоб перетяти наші комунікації з закордоном і породити безлад у нашому транспортному сполученні, росіяни зазнали цілковитої невдачі. Наше судноплавство було сконцентровано в Турку, і хоча місто зазнавало бомбардування понад 60 разів, це не паралізувало руху транспорту. Важко зрозуміти, чому росіяни не розташували для цього легких підрозділів військово-морських сил у балтійських портах. Можливо, тому, що вони від початку сподівалися на блискавичну перемогу. Єдиною нашою залізничною комунікацією із закордоном була колія Кемі–Торніо, якою їхало більшість експорту, а також імпорт військової техніки. Ця залізниця вціліла аж до кінця війни. Щоправда, частину перевозів доводилося здійснювати о нічній порі, але загалом залізниці добре виконали свою функцію. Невеликі пошкодження, завдані їм ворожою авіацією, ми швидко усували. Виробництво військових матеріалів теж тривало без особливих негараздів.
Безперечно, підсумки повітряної війни не відповідали зусиллям. А скільки це коштувало росіянам?
За інформацією Ставки, ми достеменно збили 684 літаки, але подальша перевірка журналів бойових дій засвідчила, що насправді ця кількість — 725, до яких треба додати і машини, знищені в Лапландії шведськими пілотами і шведською зенітною артилерією (відповідно 12 і 10). За «достеменні» випадки ми тоді вважали лишень літаки, які впали чи вимушено приземлилися на фінляндській території, а також ті, місце й причину падіння яких вдалося точно визначити. А за «непевні» — коли було помічено влучання чи видно падіння машини, найчастіше задимленої, але не вдалося зафіксувати, де саме вона впала. Кількість літаків, які належали до другої із цих категорій, становила 103, і немає жодних сумнівів, що більшість з них або цілком розбилася, або зазнала серйозних пошкоджень. Якщо ще взяти до уваги, що не менш як 5 % від загальної кількості літаків, як і в нас, розбивалися внаслідок матеріальних дефектів, пошкоджень двигуна та з інших схожих причин, можна оцінити достеменні загальні втрати росіян у 872 літаки. А включно з непевними випадками ця кількість сягає 975. Втрати серед літного складу росіян були вдвічі–втричі більшими, ніж серед нашого цивільного населення. Така повітряна війна нерентабельна!
На особливу згадку заслуговує внесок нашої протиповітряної оборони. Загалом вона збила 314 машин і пошкодила понад 300. Кількість пострілів на один збитий літак становила в середньому лише 54, а з автоматичної зброї — 200, що слід вважати дуже добрим результатом.
Наприкінці 1939 — на початку 1940 років Совєтський Союз мав у своїй європейській частині, мабуть, близько 5000 основних літаків, десь половину з яких виставив проти Фінляндії. Було знищено понад третину з тих, що оперували проти нас. Ця втрата давалася взнаки, адже більшість збитих літаків належали до найновіших совєтських моделей. Наприкінці лютого дедалі частіше почали з’являтися машини старішого типу. Напруженість становища характеризує те, що ворогові довелося посилати на фінляндські фронти літаки з далеких баз і навіть з Далекого Сходу.
Фінляндські військово-повітряні сили, зі свого боку, мали на початок війни 96 машин, багато з яких були застарілими. Загальна кількість літаків під час усієї війни становила 287, з них 162 винищувачі. Наші втрати сягнули 61 машини, що відповідає 21 % всієї кількості.
У наказі від 13 березня 1940 року я зазначив, що втрати ворога лише вбитими становлять близько 200 000. А ось що зі свого боку заявив комісар закордонних справ Молотов на сесії Верховної Ради 29 березня:
Війна у Фінляндії призвела до великих жертв і в нас, і у фінів. За підрахунками Генерального Штабу, на нашому боці кількість убитих і померлих від ран становить 48 745, кількість поранених — 158 863. Фінська сторона намагається применшити свої жертви, але жертви фінів набагато більші від наших. За мінімальними підрахунками нашого Генерального Штабу, у фінів кількість убитих сягає не менш як 60 000, не враховуючи померлих від ран, а кількість поранених — не менш як 250 000. Виходячи з того, що кількість фінської армії становила не менш як 600 000, треба визнати, що вона втратила вбитими й пораненими понад половину складу[22].
На це передусім треба сказати, що кількісний склад фінської армії на жодному етапі війни не сягав 600 000 вояків. На момент початку війни польова армія, що охоплювала десять дивізій і окремі підрозділи, складалася округлено зі 175 000 вояків, а далі її кількісний склад коливався між цим числом і 200 000 з чимось. Щоправда, упродовж війни до польової армії долучилися дві нові дивізії, хоча вони не мали достатньої кількості зброї. Але це не означало відповідного зростання загального штату, адже втрати первинних підрозділів заледве вдавалося покрити. Справжня кількість втрат була 24 923 вбитих і померлих від ран, а також 43 557 поранених. Важкі втрати, але, як бачимо, цифри аж ніяк не відповідають тим, що навів російський Генштаб. Якби вони були реальними, уся фінська армія втратила б свою боєздатність!
Малоймовірно, що коли-небудь ми довідаємося точні цифри російських втрат, але можна принаймні приблизно підрахувати їх на підставі відомих фактів.
На фронті, який тягнувся від Ладозького озера до Лапландії, було розтрощено п’ять дивізій, а саме 44-ту і 163-тю під Суомуссалмі, 75-ту і 139-ту під Толваярві–Яґляярві, а також 18-ту дивізію і додану їй 34-ту танкову бригаду під Кітелею. Кількість загиблих і померлих у лісовій глушині можна оцінити як 8000 на кожну дивізію, тобто 40 000 вояків, а в Лапландії втрати 88-ї і 122-ї дивізій — у 6000, тобто загалом 46 000. Уже це число близьке до офіційно оголошеної росіянами загальної кількості втрат. У Кугмо було знищено приблизно половину 14-ї дивізії і надісланої їй на допомогу лижної бригади. Під Кітелею 168-ма дивізія втратила третину сил. До цього треба додати втрати одинадцятьох інших дивізій на Східному фронті, атаки яких ми відбивали до останнього дня війни. Отже, загальна кількість загиблих і померлих від ран у 20 дивізіях, що воювали на Східному фронті, сягає приблизно 75 000.
Важче порахувати втрати на Карельському перешийку. Як я
