Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм

Оборона була імпровізованою і потребувала досвідченої руки, щоб усе впорядкувати. 1 березня ціле військо, що перебувало в районі Виборзької затоки, об’єднали в тимчасову групу, названу Береговою групою. Очолювати її доручили генерал-майору Валленіусу, який до того командував військом у Лапландії. Утім виявилося, що це завдання для нього надсильне, бо він опинився зовсім в інших умовах, ніж у лапландській глушині. 3 березня Валленіуса заступив начальник Генштабу, генерал-лейтенант Еш.

4 березня ворог розпочав широкомасштабний наступ на Виборзькій затоці. На всьому прибережному відтинку точилися запеклі бої, зокрема Віланіемі зазнавало потужних атак. Там ворогові вдалося закріпитися на березі, але впродовж вечора й ночі його відкинули назад на кригу. Назавтра до росіян прибуло підсилення, й одна їхня дивізія за підтримки сотні танків пішла через Тейкарсаарі на Віланіемі, де знову зуміла пробити оборону. Дуже давалася взнаки нестача артилерії й протитанкової зброї в оборонців. Єдиними стаціонарними батареями, які в нас лишилися, були дві важкі — одна під Ристніемі (305-мм), а друга під Сатаманіемі (152-мм). Утім остання містилася так далеко, що могла підтримувати лише оборону Ристніемі. А ця батарея була занадто великокаліберною, щоб стріляти по суходільних цілях, хоч її півтонні міни таки мали вплив на ворожі колони, що рухалися кригою.

Наступними днями наші частини відбили атаки скрізь, крім віланіемської ділянки. Там їм не вдалося завадити ворогу продертися крізь наші позиції і 7 березня перетяти шосейку Виборг–­Сяккіярві. Далі в тому напрямі не було дорожньої мережі. Це означало, що весь прибережний сектор розділено на дві частини і що ворог, якщо не вдасться відвоювати Віланіемі, зможе розширяти вклинення у фронт. Тож нам конче треба було повернути собі Віланіемі й задля цього зібрати підсилення.

Здебільшого імпровізовані формації, які боронили прибережний сектор у цих боях, заслуговують на беззастережну хвалу за мужність і саможертовність. Вони відважно билися, незважаючи на великі втрати, зумовлені насамперед недостатнім вишколом і зброєю, а також браком воєнного досвіду.

Ґрунтовність підготовки і масштаби вирішального наступу ілюструє й те, що ворог одночасно з атакою по кризі Виборзької затоки завдав удару із Суурсаарі й Лавансаарі по прибережному відтинку Котка–Віролагті. Метою цих дій було створити загрозу нашому угрупованню на перешийку із запілля і скувати наші резерви. Те, що ці атаки, які відбулися між 4 і 9 березня, вдалося відбити, стало насамперед заслугою берегових батарей. Їхній вогонь посіяв смерть зокрема серед полку, який густими формаціями рухався із Суурсаарі. Міни пробивали зяючі прогалини в колонах і спричиняли безлад і паніку в наступальних лавах, унаслідок чого багато росіян, тікаючи, попа́дали в пробиті мінами ополонки. Колонам, які рухалися з Лавансаарі, вдалося закріпитися на островах, розташованих удалині від узбережжя, і звідти зробити безрезультатну спробу добутися на материкову частину.

Ці атакувальні дії вселяли величезну тривогу, адже піхотні підрозділи котканського сектора було введено в бій на інших ділянках. Крім того, ворог міг по кризі перекинути туди великі сили мотосаньми й автомобілями. Для відвернення цієї загрози було швиденько сформовано п’ять шуцкорівських батальйонів, які складалися з підстаркуватих чоловіків і юних хлопців провінції Кюменлааксо, і надано береговій обороні.

Однак незабаром з’ясувалося, що конче треба реорганізувати оборону узбережжя. 7 березня було створено нову керівну ланку, названу Гамінською групою, яку очолив генерал-майор Ганелль. Тепер у його підпорядкуванні перебувало військо і в західному секторі Виборзької затоки, і на прибережному відтинку звідти до Котки. Крім того, для підсилення йому надали кавалерійську бригаду, взяту із ІV корпусу, попри складну ситуацію на півночі від Ладозького озера.

Тим часом зондування ґрунту для укладення миру зумовило те, що 6 березня до Москви поїхала делегація. Тепер як ніколи треба було напружити всі сили, щоб надати дипломатії якомога більшу підтримку. У тилових центрах вишколу перебувало 14 батальйонів — наш останній людський ресурс. Тепер ці частини, забезпечені, наскільки дозволяли обставини, амуніцією і зброєю, дістали наказ зібратися позаду головного войовища.

Атаки на ділянці між Виборгом і річкою Вуокса дедалі посилювалися. Тепер новий осередок бою утворився під Вуосалмі, де ворог намагався переправитися через річку. На півдні і сході від Виборга оборона стояла непохитно. Найслабшим місцем задньої позиції була відкрита місцевість поблизу Талі, де супротивник міг посилити матеріальну перевагу і де йому таки вдалося відкинути наших оборонців назад на перешийок між озерами Кярстилян’ярві й Лейтимон’ярві.

Настав світанок останнього дня війни, 12 березня.

На Віланіемі розпочалася наша контратака, яка мала успіх. У двох місцях на сході, де ворог зайняв берегову лінію, ми відкинули його на кригу. Інші атаки росіян на узбережжі наше військо відбило, як і їхні спроби штурмувати околиці Виборга. На річці Вуокса всі атаки захлинулися, як і під Тайпале, який наприкінці ще зазнав інтенсивного артилерійного обстрілу. У цей останній день воєнних дій на Карельський перешийок, як я зазначав раніше, прибув іноземний загін, «Фінсько-американський легіон» — сотня вояків поспішила на допомогу колишній батьківщині.

Хоч тоді ворог мав на Карельському перешийку щонайменше 25 дивізій, останній день війни скінчився на цьому 170-кілометровому фронті тим, що всі атаки було відбито.

На головному войовищі ситуація загалом стабілізувалася, і наступ ворога досяг апогею. Найкритичнішим пунктом була Виборзька затока, але командування Берегової групи тепер міцно тримало військо в руках, і під Віланіемі розпочалася перспективна контратака. Наближалася пора бездоріжжя, дужий союзник. Ще кілька тижнів — і росіянам доведеться зменшувати активність.

На довгому Східному фронті ми теж контролювали ситуацію, а на кугмоській ділянці все йшло до чималого успіху наших частин — до остаточного здолання оточеної 54-ї дивізії лишалися лічені дні. Незгірший результат дав контрнаступ на півночі від Ладозького озера. 18-ту дивізію і 34-ту танкову бригаду було розтрощено. Так з’явилася змога перекинути частину сил для протидії свіжим дивізіям, які рухалися ладозьким берегом, а ще деякі — аби відвернути небезпеку на фронті на річці Коллаа, де кількість ворожих дивізій зросла з двох до чотирьох. Дві з них почали методично готуватися до оточення. Однак цей маневр не мав успіху завдяки нашим вчасно вжитим контрдіям, а також труднощам, які спіткали колони, що рухалися в лісовій глушині. Унаслідок цього було досягнуто певної рівноваги.

Що стосується матеріальних засобів і насамперед боєприпасів, з ними становище покращало, незважаючи на велику витрату в лютому й березні. Від січня зросла потужність вітчизняного виробництва й набрало темпів постачання з-за кордону. Було забезпечено потребу піхоти в боєприпасах. Хоч використання важких артилерійних набоїв від