Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
Якби ми, крім того, фортифікували Карельський перешийок і брами потенційного нападу на східному кордоні, передумови для успішної оборони були б на всіх ділянках цілком інакшими, ніж тепер. Достатня готовість до війни не перевищила б наш економічний потенціал. Те, що така готовість не стала реальністю, можна пояснити ось чим: оборону країни від найпершого року, коли ми стали незалежною нацією, було віддано партіям. Найбільші з них уперто опиралися асигнуванню навіть найскромніших коштів. Аж коли вже стало запізно, вони похопилися й усвідомили, до чого призводить така політика. Тепер вони на власні очі побачили, як доводиться платити за недогляди й помилки непоправними втратами.
Нехай прийдешні покоління не забувають дорогою ціною набутий досвід нашої оборонної боротьби. Вони можуть з гордістю озиратися на Зимову війну й черпати сміливість і оптимізм з її героїчної історії. У воєнній історії нелегко знайти приклади, щоб настільки слабша від ворога кількістю й зброєю армія, як фінляндська, змогла завдати йому чимало важких поразок і раз у раз відбивати його атаки, ба навіть під час відступу. Але не меншого захоплення гідне те, що фінляндський народ у, здавалося б, безнадійному становищі спромігся перебороти пригнічення й безсилля, яке легко могло опанувати його, а натомість лише міцнів у жертовності й величі. Такий народ має право жити.
На політичній арені, від початку війни й аж до укладання миру, паралельно з воєнними подіями відбувалася діяльність, яка посідає окремий розділ в історії Зимової війни.
Я вже згадував про дипломатичну підтримку, яку надавали Фінляндії скандинавські країни і США під час перемовин у Москві восени 1939 року. Хоч ці демарші, як з’ясувалося ще на ранньому етапі, не мали великої реальної цінності, через них у наших політиків і близьких до них колах зміцніло уявлення, що СССР не нападе на нас. А якщо навіть так станеться, ми не лишимося наодинці. Тому особливо гірким стало розчарування, коли з початком війни виявилося, що всі сподівання на активну допомогу були марною мрією і що країна насправді опинилася в ізоляції, яку можна назвати жахливою.
Спроби налагодити контакт з Кремлем, які Фінляндія робила в перші дні війни за посередництва Швеції і США, виявилися невдалими. Звернення до Швеції з проханням надати істотну допомогу було відхилено. Уся дипломатична підтримка, яку в той момент шведський уряд вважав можливим надати Фінляндії, полягала в тому, що він не зробив формального проголошення нейтралітету. На жаль, у той самий час у Стокгольмі виникла затяжна урядова криза, яка тривала від 2 до 13 грудня й паралізувала можливості Швеції діяти. У нашому скрутному становищі це було нам не на користь. Те, що відомий друг Фінляндії Рикард Сандлер залишив тоді пост міністра закордонних справ, ми сприйняли як серйозну невдачу.
Фінляндія в цій ситуації з великим задоволенням помітила, з якою активною симпатією ставляться до наших справ США. Особисту позицію президента Рузвельта видно з його публічної заяви, що «фінляндський уряд і народ можуть пишатися своїми діями, які викликають повагу і якнайтепліше співчуття в уряду й народу США». Ще більшу вагу мала його заява від 2 грудня про накладання заборони експортувати деякі важливі сировинні матеріали і промислові вироби до СССР. 15 і 20 грудня заборону було поширено на ще більше виробів[24]. Превентивний вплив, що його справив цей захід на військовий потенціал СССР — заборону було скасовано аж 21 січня 1941 року — згодом виразно оприявнився на початковій фазі німецько-російської війни, коли дії військово-повітряних сил утруднювала постійна нестача пального. Велике значення мало й те, що США надали Фінляндії позику на 30 мільйонів доларів. Крім того, розпочалося надання гуманітарної допомоги, яким керував наш відданий поборник від 1919 року, колишній президент Герберт Гувер.
Усі спроби посередництва в конфлікті були приречені на невдачу через те, що СССР не визнавав жодного іншого фінляндського уряду, крім створеного в Терійокі маріонеткового. Тож зрозуміло, що в цій ситуації Фінляндія звернулася до Ліги Націй з проханням щодо посередництва й допомоги. Наслідком цього стало те, що 14 грудня Совєтський Союз було виключено з Ліги Націй за відмову припинити воєнні дії і погодитися на процедуру замирення. Водночас з’явився заклик до країн — членів Ліги Націй надавати Фінляндії всіляку допомогу. Ці дії згодом дали імпульс не лише широкомасштабним планам західних держав у Скандинавії, а й — опосередковано — агресивним операціям Німеччини.
Утім ухвала Ліги Націй означала моральну перемогу Фінляндії і водночас посилила обурення громадської думки, викликане нападом СССР. Але заразом знову оприявнилося, що Фінляндія не може сподіватися на ефективну підтримку скандинавських держав. Такі країни, як Аргентина, Уругвай і Колумбія на ХХ асамблеї Ліги Націй енергійно стали на наш бік, а тимчасом, як нам довелося побачити, Швеція, Норвегія й Данія відмежувалися від усіх санкцій проти СССР. Ба більше, скандинавські країни утрималися від голосування, коли розглядалося питання про виключення агресора з Ліги Націй. Ухвалу асамблеї припало оголосити керівникові норвезької делегації й голові стортингу Карлові Гамбро. 1946 року, коли він був останнім головою Ліги, йому судилося на тій сесії, яка ухвалила остаточно розпустити Лігу, також висловити шанобливе вітання диктаторській державі, яку він сім років перед тим засуджував.
Рекомендована асамблеєю допомога, звичайно, не мала б жодного значення, якби фінляндська оборона не витримала натиску, а щодо цього в зовнішнього світу навряд чи були якісь оптимістичні уявлення. Проте коли, на подив усіх, оприявнилося, з якою відчайдушною силою б’ється фінська армія, у західних держав знову виникло зацікавлення, спрямоване на підтримку Фінляндії. Доки тривала боротьба, російська загроза Румунії й Туреччині — союзникам Франції й Англії — була суто теоретичною, і наша витривалість стимулювала загрожені держави до спротиву. Крім того, здавалося, що війна у Фінляндії дає нагоду залучити Швецію й Норвегію до антинімецького фронту,
