На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
— Інформування канадських громадян, — додав професор Струк, — має передбачати всебічне висвітлення України. Потрібно дати основні відомості з географії, економіки, транспорту, спорту, туризму тощо. Я зустрічався у Києві з головним редактором видавництва «Українська енциклопедія» паном Кудрицьким. Домовилися працювати над підготовкою такого довідника. А домовленість означає поділ праці, і коли сторони домовилися й роз’їхалися, то кожен мав виконувати свою частину роботи. Якщо не так розуміти домовленість, то навіщо тоді домовлятися? Між іншим, у видавництві Кудрицького було близько півтори сотні співробітників. Моя група, що готує шеститомну англомовну «Енциклопедію українознавства», складається з шістьох учених. Так ось, ми в Канаді виконуємо свою частину роботи по підготовці довідника про Україну, а від Кудрицького ніякої звістки. Як можна мати справу з такими людьми, які не виконують своїх домовленостей, зрештою просто не дотримують свого слова?
Докір на адресу Кудрицького я сприймав і на свою особисту адресу, бо ж належу до тих українських українців, що й пан Кудрицький, тож відповів, що конкретно не знаю причин такої його поведінки, а робити припущення не варто, бо їх кожен і сам може придумати.
На закінчення бесіди я пообіцяв написати Кудрицькому листа, що і зробив. Кудрицький пояснив мовчанку відсутністю коштів.
Забігаючи наперед, скажу: слава Богу, що над виготовленням довідника думали не тільки в редакції Кудрицького і що ця справа залежала не тільки від видавництва «Українська енциклопедія». У 1993 році українське видавництво в Америці «Смолоскип» під орудою пана Осипа Зінкевича видало доволі гарний (на 450 стор.) путівник «Україна» англійською і українською мовами, що був укладений Осипом Зінкевичем та Володимиром Тулою. Я замовив півсотні примірників для посольства, і ми дарували його тим підприємцям та політикам, які виявляли серйозний діловий інтерес до України.
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ VI
СТОСУНКИ З МЗС І КАДРОВІ ПРОБЛЕМИ
Організаційні питання
Наступного дня я зустрівся з Вербенкжом і мав важку розмову. Гроші, зібрані для українського посольства (близько 1 млн. доларів) керівництво КУКу не хотіло передати в розпорядження посольства, погрожуючи Гуцуляку судом за той завдаток, що його дав у рахунок плати за будинок. Вербенюк вдав, що не знав про мої квартирні поневіряння, і тепер, довідавшись про це, погодився оплачувати номер у готелі. Того ж дня ми з дружиною звільнили помешкання Кіндія і переселилися до гарного номера на 23-му поверсі готелю «Мінто плейс».
З досвіду організаційної діяльності я знав, що хоч який би малий був колектив, мусиш дотримуватися кількох залізних правил: по-перше, взаємини між мною і дипломатами мають бути ділові, а не панібратські, по-друге, люди повинні відчувати себе службовцями організованої установи, а не ватагою вільного байдикування, тому необхідно встановити день і години для звітів та нарад і неухильно дотримувати встановленого розкладу; по-третє, боронь Боже плутати свої гроші з державними. Тому відкрив загальний посольський рахунок у банку та консульський субрахунок і залишив право знімати гроші за собою. Передбачив можливість передачі цього права Родіонову на випадок моєї відсутності тільки за окремим розпорядженням.
27 серпня я провів нараду дипломатів (Родіонов, Шандрук, Кучер) для обговорення взаємин з МЗС, яке не відповідає на наші запити, пише до канадських державних установ, приватних підприємств і культурних закладів поза посольством, а ми опиняємося непоінформованими про українсько-канадські взаємини. Кореспонденція з МЗС надходить до посольства Російської Федерації, а інструкції пишуться російською мовою. Ми приховуємо це від стороннього ока, але самим соромно за МЗС України.
З МЗС до посольства доволі часто надходили вказівки і завдання, вимоги про звіт. Я розподіляв завдання між Родіоновим, Шандруком і Кучером, сам працював з ранку до вечора, проте ділянка культурної та інформаційної роботи була явно в незадовільному стані.
У Києві на посаду першого секретаря посольства з культури й інформації було три кандидатури: Біляшівський, Чангулі й Кучменко. У доборі людей я намагався не обговорювати претендентів з моїм радником-посланником Родіоновим, бо хотів, щоб у посольстві працювали мої люди, а не його, а тут чомусь узяв та й назвав прізвища цих кандидатів. За день чи два Родіонов сказав про Кучменка: він, мовляв, зловживає спиртним, у розмові не шанує людей і безпардонно їх перебиває. І взагалі, людина безпринципна.
Я Кучменка близько не знав. В Україні він провів зі мною кілька інтерв’ю і на мене справив добре враження. Про його внутрішню культуру, переконання, мораль я нічого сказати не міг, але оскільки був категорично проти зловживання спиртним, то в черговій телефонній розмові з заступником міністра М. Макаревичем просив викреслити Кучменка зі списку кандидатур. Залишилося двоє. Про Бориса Біляшівського я лише знав, що він з роду славнозвісного Миколи Біляшівського, археолога, етнографа, мистецтвознавця. В газеті «Літературна Україна» в догорбачовський час Біляшівський надрукував кілька цікавих статей, з яких можна було зробити висновок, що нащадок лишився вірним духові свого предка.
Через кілька днів Родіонов категорично висловився проти кандидатури Наталі Чангулі. Я знав Н. Чангулі як члена Української республіканської партії, сміливу людину і здібну телерепортерку. Вагаючись між двома кандидатурами, я в черговій розмові з Макаревичем сказав: «Прошу направити мені когось із них якомога швидше. А кого, подивіться і визначте самі».
Я не знав, коли, кому і як часто Родіонов телефонує до Києва. Хоч суворо попередив Родіонова і Кучера ще на початку нашої діяльності, що будь-які звіти й інформація з посольства до МЗС та інших державних установ має йти тільки через мене і за моїм підписом. Офіційна інформація гак і йшла. А неофіційна? Як я міг її проконтролювати? Адже є сфера особистих неслужбових контактів, яку я не збирався контролювати, а таку лінію можна легко організувати й використовувати паралельно поза моєю спиною. Це було тим легше зробити, що газети з Києва й далі надходили до нас через російське посольство, і забирав кореспонденцію Родіонов.
У МЗС далеко не всі ставилися до мене прихильно, тому могли подати інформацію про Кучменка таку, яку я не міг би зігнорувати. Інформація з вуст Родіонова — це інформація людини, що за штатним розписом є моїм заступником і офіційним радником. І коли б я чинив просто навпаки, то ні я сам, ні в міністерстві не знайшли б достатньо логічного пояснення моїх рішень. Окрім того, я виходив із
