На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Ми їхали далі й далі в ліс і поступово піднімалися вище й вище. Зупинилися на якомусь хуторі, де було два-три будинки. Поряд — заправка та кіоск із дорожніми картами, печивом, цукерками.
— Купимо тут харчів, — сказав Бієґа, пригальмовуючи. — Далі вже не буде поселень, а на дачі в нас не все є.
Маруся тут бувала, вочевидь, уже не один раз. Вона швиденько зробила потрібні закупи, і ми рушили далі. Дача Бієги стояла на березі мальовничого озера.
Хата, моріжок, вода, кущі, дерева — все було пристосоване для літнього відпочинку. У хаті маленька бібліотечка, трохи старих журналів, радіоприймач. Господар поділився своїм планом скомпонувати й видати збірник статей з історії українців Квебеку. Я мав необережність пообіцяти написати статтю для цього збірника. І пізніше, уже восени, написав-таки. Її тема — «Українська діаспора: погляд збоку». Стаття Бієзі вельми сподобалася, і він віддав перекладати її на англійську та французьку мови. Перекладачка була в захопленні від статті, але коли справа дійшла до упорядкування збірника, раптом спохватилися, що стаття звернена до українців, а мала б розповісти чужинцям про українців. Тематика збірника була зовсім іншою. Я не мав часу переробляти статтю. Збірник вийшов без неї, а я свою статтю опублікував в Україні.
Півтори доби ми провели на природі. За обідом, вечерею говорили про те, про се. Маруся розповіла про своїх двох доньок, які залишилися в Україні. Вона їм трохи допомагала. Надіялася, що вони зможуть приїхати до неї в гості. Бієґа з розумінням ставився до цього. Він у минулому мав свою юридичну фірму. У підприємницьких колах користувався авторитетом розумного й кмітливого юриста і мав добрі заробітки. Купив кілька великих житлових будинків, винаймав квартири пожильцям і отримував сталі прибутки. У час розквіту звів чудовий будинок на престижній околиці Монреаля, купив великий масив лісу і збудував цю дачу. Успіхи, збагачення давали натхнення. І я подумав: а що ж дає людині натхнення. Та й що таке людина? Чи це запрограмована з неба істота, яка неодмінно пройде шлях, накреслений для неї Творцем? У кожній людині борються дві засади: господня — добра, і бісівська — зла. Одна людина успадкувала від батьків, роду, племені, народу більше доброти, і вона сіє навколо себе добро й гуманність, а інша успадкувала зло і сіє заздрість, ненависть, підступність. А може, людина — це досконала кібернетична система біологічного виду? У ній закладена здатність до розмноження і внутрішньої саморегуляції. У цьому разі доля залежить від міри досконалості біологічної кібернетичної системи та успадкованого співвідношення добра і зла. Що досконаліша система, то краще вона може передчувати, в якому напрямі розвиватиметься в майбутньому, якщо зробить той чи інший крок на початку. Якщо її воля спрямована на розвиток добра і приборкання зла, то вона не байдужа, яким шляхом піде в майбутньому.
Кібернетична система морально вільна: вона однаково може робити і добро, і зло. Біологічна кібернетична система на рівні самоусвідомлення морально не вільна, бо попередній розвиток запрограмував її на добро (чи зло), і вона саме до цього прагне. Машина не прагне — вона не має волі; людина прагне — вона має волю. Але якщо біологічна система постійно себе перепрограмовує залежно від суспільних умов життя, то в один час вона може поставити перед собою добрі цілі, в інший — злі. Залежно від того, яка спадщина переважить.
Друге. Якщо стереотип поведінки — це варіант вибору, а він залежить від досконалості системи (рівня інструментальної здібності вибирати) та моральної запрограмованості, то далі від самої людини залежить, якого шляху в житті вона собі хоче, яке місце в ньому прагне посісти, яке уявлення про себе в ІНШИХ людей намагатиметься створити. Визначивши це і пам’ятаючи, що кібернетична біологічна система дозволяє себе програмувати, від людини залежить, на що вона витратить час у заданому діапазоні її життя.
Оттавські урочистості
В Оттаві День Незалежності відзначали 24 серпня. Доктор Кіндій, член парламенту, найняв у парламентському будинку велику залу. Оттавський КУК (О. Волох) і Товариство сприяння Рухові (Юлія Войчишина) запросили активних людей з української громади та з канадських урядових і політичних кіл. Задіяли художню самодіяльність, узгодили промовців, підготували частування. Залу прикрасили блакитно-жовтими прапорами. І при вході до зали поставили державні прапори: з одного боку наш, з другого — канадський. Тут, при вході, гості вітали мене з дружиною, дипломатів посольства, пана Волоха та пані Ю. Войчишину з національним святом — Днем Незалежності, чи, як прийнято називати його в міжнародній практиці, — Національним Днем. Абсолютна більшість учасників були українці. Для них це свято надто багато важило, тож радість світилася з усіх облич, і всі щиро вітали одне одного. Всі були свої. Для кожного це свято — його особисте свято, і радість кожного примножувала загальну радість і підносила настрій.
Після офіційного відкриття урочистих зборів вступне слово виголосив Олександр Волох, до речі, зробив це добре. Потім виступив я.
Від імені Президента України та невеликого штату посольства я привітав усіх присутніх з першою річницею проголошення незалежності України. Підкреслив, що проголошення самостійності — це наслідок боротьби не тільки націоналістів в Україні, але й усіх активних політичних сил діаспори. Сказав я й про те, що впродовж всього періоду перебування в Московському колоніальному рабстві українці не переставали боротися за звільнення та створення незалежної держави. У різні періоди історії боротьбу вели різні прошарки народу і різними методами, але боротьба ніколи не припинялася. Особливо вона загострилася в двадцятому сторіччі, причому й тут від одного періоду до другого зростало завзяття. І якщо Шевченко — наш справжній апостол духу і свободи — у XIX сторіччі вважав за можливе писати твори мовою окупантів, якщо період перших національно-визвольних змагань XX сторіччя часто мав у своїх лавах людей, що ледь знали українську мову, то ці змагання породили й провісників справжнього націоналізму, які подолали комплекс меншовартості й піднялися до усвідомлення самодостатності свого українства. Нас Бог створив українцями, наші духовні й фізичні цінності є в нас самих, і для підтвердження їх
