На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Декалог Михновського — це перехід до безоглядної боротьби за самостійність та лютої ненависті до ворогів України. Наступний історичний крок — це Донцов. Він дав теоретичне обґрунтування цим почуттям.

Шевченко, Михновський і Донцов надихнули ціле покоління борців за волю, які в час Другої світової війни і після війни аж до 1956 року показали таку сміливість і самовідданість, яку навряд чи можна зустріти ще в світі.

Кров, пролита за Україну під час Другої світової війни, народила нових борців. Відтоді до останнього часу не було дня, коли б в імперських тюрмах і концтаборах не карали українських патріотів. На тій крові і героїчній боротьбі зродилися борці третьої доби національно-визвольних змагань XX сторіччя.

Далі я розповів те, про що досі вважав за необхідне мовчати — про суперечку між мною і керівництвом КУКу. Тепер я готовий був винести її на суд української громадськості Канади. Підготував для української преси звернення «До української діаспори Канади», проте вирішив не поспішати з публікацією, а спочатку злегка зачепити це в усній промові. Тепер випала слушна нагода, і я розповів про посольство, його склад, завдання та труднощі, стисло і стримано сказав, що керівництво КУКу спробувало нав’язати мені свою волю, а коли це не вдалося, відмовилося платити за готель і змусило мене з дружиною тинятися по чужих квартирах, і що найгірше — не хоче купувати будинок для канцелярії посольства, а наполягає на оренді.

Я знав, що ця інформація майже для всіх у залі була цілковитою несподіванкою. До цього часу я ще жодним словом нікому не сказав про свої негаразди. Обдумуючи тактику подолання опору Вербенюка, я сподівався, що українські громади Канади готові мене підтримати, і тут я кинув пробний камінь.

Завершення свят і торонтські ділові зустрічі

У Торонто, найбільшому канадському місті з найбільшим числом українців, святкування першої річниці проголошення незалежності України призначили на 30 серпня.

25 і 26 серпня до мене доходила інформація з Києва про те, що на урочистостях 24 серпня у Києві дехто з канадських українців, зокрема пан Вжесневський та пан Шимко, допустилися нетактовності і в своїй критиці Президента України переборщили, на що Президент пообіцяв закрити доступ в Україну таким критикам, бо це, мовляв, є втручання у внутрішні справи України з боку іноземних громадян.

Переполошилося все українство Канади. Звідусіль лунало: го що, ми не українці? Ми що, просто громадяни Канади?! Що, ми не маємо ніякого відношення до України?! Закінчилась демократія в Україні! Кравчук показав, хто він, — повертається комуністична диктатура! І таке інше в тому ж дусі.

Скандал почав переходити за межі Канади і сягнув українців Сполучених Штатів Америки. Формувався й доволі сильний інший струмінь: як же посміли ті критики повчати український уряд?! Хіба нам звідси краще видно, що треба робити в Україні? Кравчук правий — усі іноземці повинні відчувати, що в Україні є влада, і Україна — не прохідний двір.

До Торонто ми з дружиною виїхали 28 серпня, а 29-го я провів зустріч з Л. Квасницею, Л. Козаком і О. Романишиним. Квасниця написав трактат «Образ чесності» і передав один примірник заступнику міністра закордонних справ України Тарасюку, а другий — мені. Шановне панство хотіло допомогти молодій українській державі швидше вишколити людей для дипкорпусу України, вищих державних діячів та урядовців. Вони чекали на схвалення їхнього проекту. В обговоренні проекту ми й провели вечір у помешканні Квасниці.

Цей проект певною мірою перегукувався з програмою «Таск Форс» Ігоря Ба́рана. Це добре. Лишалося тільки неясним, де візьмуться гроші для його здійснення.

На ночівлю нас запросили Євген і Люба Зараски — дуже патріотична сім’я і чудові люди. Коли я сказав, що посольство має тільки одну друкарську машинку в консульському відділі і всі посольські документи нам доводиться друкувати в інформбюро А. Глуховецького, пані Люба, порадившись зі своїм чоловіком, передала посольству електронну друкарську машинку з українським і англійським шрифтами. Шандрук її швидко освоїв, і ми зробили крок до технічного самозабезпечення.

Урочисте святкування першої річниці незалежності відбувалося в оселі з промовистою назвою: «Київ під Торонто». Воно включало мої виступи по радіо і телебаченню, інтерв’ю для газет, похід до пам’ятника воїнам УПА та пам’ятника українським комбатантам, загальні збори біля літньої естради, виступи громадських діячів, митців та художню самодіяльність.

Пам’ятник воїнам УПА — це справжній витвір скульптурного мистецтва. Біля нього зібралися ветерани УПА, я виступив з промовою і подякував їм, живим і мертвим, за їхню героїчну боротьбу за волю рідного краю. У послові Української держави, у факті можливості його появи в Канаді вони бачили успішне завершення їхньої боротьби, виправдання колишніх страждань і поневірянь. Посол держави, за яку вони боролися, присутністю своєю перед ними від імені держави визнавав їх за воїнів самостійної України, підносив їх у власних очах і давав їм законне право пишатися своїм переможним бойовим шляхом. Ці люди виструнчувалися перед пам’ятником багато разів. Тепер вони вперше виструнчилися поряд з послом Української держави і чи не вперше відчули себе переможцями, гордими з того, що вони — українці!

Так, українці! Українці — це ті люди, яких довго мордували, які віддавали свої таланти на службу московській імперії або іншим державам, але це й ті, що не припиняли боротьби за волю, що несли заповіти козацьких пращурів і донесли тепер до переможного кінця. О Боже, дякуємо тобі! Тепер ніхто не скаже, що ми вродилися пасти чужу худобу — ми люди і будем панувати самі в своєму рідному краї!

Невдовзі тисячі людей зібралися біля літньої естради. Величезний навіс над коном захищав виконавців від спекотного сонця, а глядачі, розсівшись на стільцях, рятувалися від спеки хто як міг: одні закривалися парасольками, інші газетами, а хто й просто не звертав уваги на небесне світило.

Після урочистого відкриття свята мене запросили до слова.

Я привітав усіх з першою річницею незалежності як початком історії нової, нашої доби; коротко нагадав про шлях до Дня Незалежності, зупинився на суспільно-політичних обставинах в Україні та розповів про події 24 серпня в Києві, які всіх хвилювали. Пояснив, що Україна як держава має свої закони, які регулюють порядок видачі віз для в’їзду в Україну. Ці закони не були змінені, і сам Президент змінити їх не може. По-друге, Президент теж людина. Коли критика його діяльності переросла