Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

І як усе це знайомо — з учорашньої чи позавчорашньої дійс­ності, коли в радянських «мобилизованных и призванных» так само мало не з кожного поетичного рядка стирчав «колющий штык», «штык молодец»! Традиційне мислення багнетами — куди від нього подітися Ломоносову чи Державіну, та й ніхто так не ставив питання, щоб кудись подітися, все це в крові, а раз у крові — значить, кровне, ввібране з молоком матері.

II. Г. Державін у «Стихах на покорение Дербента графом В. А. Зубовым» славить полководця, чий меч «обагрится кровью противных Россам Персиян», і без недомовок заявляє, що метою цієї війни, зокрема, є розбій та грабіжництво:

О радость! Се валят уж к нам.

Слоны, богатством нагруженны, Коврами Инда покровенны!

Народ по стогнам, по домам!

Сребро и золото лиется,

Как с неба благотворный дождь!

(Навесні 1796 року В, Зубов, брат фаворита Катерини II, на чолі російського війська вторгся в перські володіння в Дагестані, 10 травня взяв фортецю Дербент). У нього ж, в одописця Дер­жавіна, у творі «Песнь на победы Суворова» читаємо:

Пошел, - и где тристаты злобы?

Чему коснулся, все сразил.

Поля и грады — стали гробы;

Шагнул — и царство покорил!

…

Но ты, народ, подобно грому

Которого мечи в дали звучат!

Доколе тверд, единодушен,

Умеешь смерть и скорби презирать,

И с ним по вере побороть

По правде будешь лишь войною:

Великий дух! Твой Бог с тобою!

На что тебе союз? — О Росс!

Шагни, — и вся твоя вселенна.

Як сказав Пушкін про Державіна: «И, в гроб сходя, благосло­вил». Можна не сумніватися, що благословив і на вірш «Клеветни­кам России». Бо ж бачте, як лаконічно, карбовано мислив: «По правде будешь лишь войною». Як упевнено радив: «На что тебе союз? — О Росс! Шагни, — и вся твоя вселенна». А на самому по­чатку цієї «пісні пісень» як ото російський народ уміє «шагать»: «Шагнул — и царство покорил! Поля и грады — стали гробы». За логікою великодержавника Державіна виходить, що коли ото «шаг­ни, — и вся твоя вселенна», то й у цій вселенній неодмінно «поля и грады — стали гробы», бо такий уже непереборний буслаєвський характер оцього «шаганья» не вздовж, а впоперек історичного каменя.

Оця ідея «шагни, — и вся твоя вселенна» яскраво втілена Державіним у творі «На присоединения без военных действий к Российской державе таврических и кавказских областей, или на учиненный договорами с Оттоманской Портою мир 1784 года»:

Россия наложила руку

На Тавр,Кавказ и Херсонес.

И распустя в Босфоре флаги,

Стамбулу флотами гремит.

У творі «Песнь лирическая Россу по взятии Измаила» Державин малює титанічний образ Росса, який проснувся після кількох століть сплячки:

Он сильны Орды пхнул ногою,

Края Азийски потряслись,

Упали царства под рукою,

Цари, царицы в плен влеклись,

И победителей разитель,

Монархий света разрушитель

Простерся под его пятой:

В Европе грады брал, тряс троны,

Свергал царей, давал короны

Могущею своей душой.

І все це й тому, на переконання поета, що «с самого веков начала война народі пожирала, священ стал долг: рубить и жечь!». І знаменитий одописець буквально захоплюється: «О Росс! – О род великодушный! О твердокаиенная грудь!».

Звичайно, вінцем творчості Державіна є одичний цикл, присвячений Катерині II. Цикл за силою почуттів, можливо, дорівнюється до всього одичного циклу всіх радянських поетів, які писали про Леніна, Сталіна й Комуністичну партію, котрі, звісно ж, богоподібні, я к була богоподібною й імператриця, себто «Фелица». Отже, «Фелица» ­– Ленін, «Фелица» ­– Сталін, «Фелица» ­– Комуністична партія, і можна не сумніватися, що якби Державін жив після жовтневого путчу 17-го року, то він позмагався б за пальму першості – чи з Маяковським, який написав відому поему, чи з групою українських поетів, які склали «Лист товаришеві Сталіну від українського народу».

Які є вони, наші «Фелицы» всіх часів і народів пілдпером Г.Державіна?

Престол ее на Скандинавских,

Камчатских и Златых горах,

От стран Таймурских до Кубанских

Поставь на сорок двух столпах.

…

В величестве, в сиянье Бога,

Ее изобрази мне ты;

Чтоб сшед с престола, подавала,

Скрыжаль заповедей святых;

Чтобы вселенна принимала

Глас Божий, глас природы, в них.

…

Забыли бы свое равенство

И были все подвластны ей:

Финн в море бледный, рыжевласый.

Не разбивал бы кораблей,

И узкоглазый Гунн жал классы

Среди седых, сухих зыбей.

Припомни, чтоб она вещала Бесчисленным ее Ордам...

…

И всю в стязаньи бы вселенну

Я пред Фелицей зрел младой.

…

Чтобы вселенныя владыки

И всяк ту истину узнал:

Где войски Зороастр великий

Образовал и учреждал,

И где великую в них душу

Великая Фелица льет:

Те войски горы, море, сушу

Пройдут, — и им препоны нет.

Як бачимо, коли не «Фелица» здолає всю вселенну, то світо­ва революція і комунізм переможуть у всьому світі, а «скрыжаль заповедей святых» Катерини II сприймається не інакше, як про­грама КПРС.

Як стверджував великий одописець, «Фелицы слава — слава Бога», а наших богів уже пойменовано вище, й теж: «в величест­ве, в сиянье Бога»...

III. «Лира Ломоносова была отголоском полтавских пушек». Так сказав поет П. Вяземський, зауваживши, що Ломоносов — це співець народу, «праздновавшего победы или готовившегося к новым». Йому належить віршоване «Письмо о пользе Стекла», прозове «Слово о пользе Химии», сатира «Гимн бороде» («Боро­да предорогая! Жаль, что ты не крещена и что тела часть срам­ная тем тебе предпочтена»), але, без сумніву, найщирішим дже­релом його натхнення завжди були сановні царські особи. Ось «Слово похвальное Петру Великому», цитую: «Обыкновенно представляют его в человеческом виде. И так ежели человека Богу подобного, по нашему понятию, найти надобно, кроме Пет­ра Великого не обретаю». Здавалося б, слово таки про хімію, але ж у ньому: «Видим отца боголюбивого дщерь благочестивую, отца героя дщерь мужественную, отца премудрого дщерь прозорли­вую; отца, наук