Від Мальти до Магадану - Євген Куцик

проведено перереєстрацію всіх в'язнів. Для тієї категорії, що була засуджена за зв'язок або участь в протисовєтських організаціях за диверсійну роботу, за шпигунство і за найважчі кримінальні злочини, в 1948 році були організовані спецтабори, які відрізнялися від звичайних концтаборів особливою суворістю режиму: в'язнів після відбуття терміну поселяли у віддалених місцевостях без права повертатися до родин» ЕУ2, Львів 1994, т. 3., стор. 1119.

До Хабарівського краю входила Магаданська область («Дальстрой»). Тут було створено систему концентраційних таборів Колими — Береглаг, або простіше називали Берлаг.

Так я, після майже дворічних скитань в таборах «Гвардієць», Усть-Омчаг, опинився там, де мав бути згідно з радянським драконівським режимом.

Тут ми всі стратили свої людські ознаки (імена та прізвища), а стали живими інвентарними особами з номерами, які були нашиті на шапці, на спині фуфайки та на правій штанині.

З цього дня я називався А-158.

За мою відсутність табір значно змінився, як по суті, так і по формі.

По формі табір значно розширився, став більш впорядкованим та чистішим.

По суті табір став більш українським (особливо галицьким) з домішкою інших народів, тобто інтернаціональний. Були тут латиші, литовці, естонці, поляки, а також багато азіатських народів, як корейці, в'єтнамці, японці. Зрештою, годі перерахувати всі національності, які були не тільки з СРСР, але і поза меж імперії зла.

Вже рідше можна було зустріти хижі погляди блотарів, урків та іншої швалі, їхніх бандитських навиків грабувати все, що тільки вдасться.

Об'єднує одна назва — тюрма, табір, але по суті перебування в них є дві великі різниці. Як табір, є ще «півбіди». Основне — це середовище, в якому доводиться перебувати термін.

Для прикладу наведу такий факт, як отримання передачі чи посилки.

Отримання посилки в таборі побутовиків є для в'язня радісною подією, яка разом з тим викликає неприємності, конфлікти, навіть з адміністрацією, а також і біду, як її грабунок, побиття та інше.

Рідко хто з побутовиків (з важкими злочинами) отримував посилки. Та хто мав їм їх посилати? Хіба вони мали сім'ї, дітей? Вийшов на волю і не встиг прогуляти награбоване, як знову опинився за решіткою. А до дармового та ще домашнього яка спокуса!

Хіба вони (побутовики) розмовляють людською мовою. Ні! Одні матюки вилітають з їхнього «хавальника» (по жаргону), як лайно із заднього проходу.

І тим не менше вони були патріотами «такої родіни», вони були майже друзі «такого режиму».

В той же час політв'язень, який розказав антисовєтський анекдот, за доносом стукача, опинився разом із ними в тому таборі і був тими побутовиками принижений та пригноблений на найнижчому рівні та не мав ніякого захисту, бо охорона завжди була більше поступливою до них, ніж до політичних.

По своїй жорстокості, побутовики були на голову вище політичних і то не тільки по відношенню до своїх противників- політичних, але і до своєї братви.

На відміну від побутовиків, політичні, майже кожен другий отримував посилки, крім тих, яких рідні були на засланні. Кожний із нас ділився, чим міг. Не було ніяких зазіхань на чуже добро. Чудово розуміли, що коли ти поділишся сьогодні, завтра поділяться з тобою, навіть сторицею. Та і розмови були зовсім іншими, без матюків, які нам так остогидли. Ми мали теми, про що можна було говорити.

У своїх судженнях я виключаю окремі випадки інтелектуальних злочинців (переважно рецидивістів), а також і низькопробних «політичних» (випадкових, малограмотних). Такі були як з тієї, так і з іншої сторони.

Повернуся до ситуації, яка сталася в таборі. В бараках з'явилися матраци, подушки, набиті тирсою, ба навіть простирадла, наволочки та ще і коци. Це було великим досягненням прогресу відносно минулих літ. На стінах вже були «брехунці», як ознака підвищення культури та технічного прогресу. Основним контингентом табору були в'язні, засуджені по статтях 54 (рос. 58 ст.) та 59 ст., за бандитизм. В'язні засуджені, по 59 ст., були, якби відносно порівняти, тією ложкою дьогтю до бочки з медом, їх була значна меншість, і тому вони не проявляли свою активність. І тут адміністрація спиралася на їхню допомогу, призначаючи бригадирами та іншими «керманичами». Це було до деякої міри стримуючим стимулом їхніх бандитських навиків.

Мене приписали в бригаду, яка працювала на фабриці ЗВФ (золотовидобувна фабрика), бригадиром якої був Вася Степанов.

Вася Степанов, росіянин, худорлявий, високого росту, років 35, засуджений по 59 ст. за бандитизм, врівноваженого характеру, непогано ерудований. Керував він бригадою на фабриці досить вміло. Він часто міняв місцями роботи бригадників, в результаті чого кожний із нас, на випадок хвороби чи іншого випадку, міг замінити один одного. Така його робоча тактика приносила результати. План видобутку золота завжди виконувався, чого і треба було ненаситній імперії насильства.

При моєму першому перебуванні на тому руднику була лише одна видобувна фабрика, з технологією видобування мабуть ще 18 століття (якщо не брати до уваги електромоторів).

Ця фабрика — це два великі (діаметром 2 метри) чавунні колеса, які крутилися на одній осі в залізному кориті, наповненому водою, яка текла з потічка по дерев'яних коритах. З одної і з другої сторони стояли два в'язні, які лопатами кидали дрібну руду в те корито. Колеса крутилися і силою своєї ваги роздрібнювали ту руду на пульпу (пісок), який пізніше промивався в коритах, вистелених обмідненими бляхами, натертими ртуттю. Грубші брили руди в'язні розбивали молотами.

Це все відбувалося на відкритому просторі, в'язні, нічим не захищені від дощу, снігу, вітру або іншої негоди, змушені працювати, як живі автомати за пайку хліба, миску баланди та черпак каші з магари або чумізи, якими китайці кормили худобину.

Не хочу повністю описувати технологію видобування золота, бо це б зайняло багато місця і, по відношенню до сучасності, це є глибокий архаїзм, та і мета моя має не той напрям, але зупинюся на процесах, які мені доводилося виконувати.

В перші дні мого виходу на роботу на фабрику, бригадир поставив працювати на агрегат, який називався саймонс.

Із