Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

При цьому Стус пояснив, що ці окремі різкі вислови не є його твердими постійними переконаннями, а лише короткочасними думками, що виникали під впливом складних життєвих ситуацій, та, висловивши ці думки на папері в чернетках, він зберігав ці чернетки без будь-якої мети, не маючи на увазі розповсюджувати ці думки.

Однак вина Стуса доведена слідуючими доказами по справі.

Факт написання Стусом і зберігання 14 наклепницьких віршів антирадянського змісту, що починаються словами: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція»…, «Комуністи — вперед!..», «Режисер із людожерів», «Кубло бандитів…», «Три С — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ…», «Ви ходили до Петлюри…», стверджується показами обвинуваченого Стуса про те, що він є автором цих віршів, речовими доказами — вилученими під час обшуку аркушами паперу, зошитами, записними книжками, в яких містяться тексти названих віршів (т. І а. с. 16–22, 24–27); протоколами огляду цих речових доказів (т. І, а. с. 34, 46, 48, 53, 55, 57); висновками криміналістичних експертиз про те, що згадані вірші написані власноручно Стусом (т. 2, а. с. 196, 206).

Факт написання Стусом у 1965–1972 роках і зберігання у себе 10 антирадянських документів наклепницького характеру, що починаються словами: «Шановний Петре Юхимовичу…», «Привид бродить по Європі…», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві форми…», «Якийсь киянин…», стверджується показаннями підсудного Стуса про те, що він є автором цих документів; речовими доказами — вилученими рукописами і долученими до справи (т. І а. с. 16–22, 24–27 та додаток до справи № 1); протоколами огляду речових доказів)т. І а. с. 62–70, 90–91); висновками криміналістичних експертиз про те, що всі зазначені рукописи виконані Стусом (т. ІІ, а. с. 196, 206).

Написання Стусом 28 липня 1970 року ворожого листа до ЦК КПУ і КДБ УРСР, з використанням для цього раніш складеного рукопису «Привид бродить по Європі…», стверджується показами Стуса про те, що зазначений лист був написаний ним, а про те, що цей лист був надрукований в антирадянському журналі «Український вісник» № 3, стверджується протоколом огляду «Українського вісника» № 3, в якому вміщено цей лист до ЦК КП України і КДБ УРСР (т. ІІ, а. с. 126–135). Розповсюдження цього листа стверджується фактом вилучення тексту цього листа 13 січня 1972 р. у Дзюби та долученням до справи копії цього листа (том 5, а. с. 3–4, 5–6).

Написання наклепницького листа, що починається словами «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого Голові Спілки письменників України, секретарю ЦК КП України та Голові Президії Верховної Ради УРСР, з використанням раніш складеного рукопису «Франція — це я» і вміщення цього листа в антирадянському журналі «Український вісник» № 3, стверджується показами Стуса про те, що він є автором цього листа, але, як потратив цей лист за кордон, йому невідомо, також невідомо і про те, як цей лист потратив в журнал «Вісник» № 3, копією протоколу огляду «Українського вісника» № 3, з якого видно, що названий лист СТУСА вміщений у цьому журналі (т. ІІ а. с. 126–127, 136—І37).

Написання Стусом листа наклепницького змісту, адресованого Президії Спілки письменників України, секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт», спрямованого на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського, ознайомлення в 1967–1968 роках з цим листом Селезненка, зберігання цього листа Світличною Н., що мешкає у Києві, та Гулик С., що мешкає у Львові, надрукування його у видавництвах українських буржуазних націоналістів, в журналі «Сучасність» у Мюнхені, в газеті «Українське слово» в Парижі, в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені, стверджується показами підсудного Стуса про те, що він є автором названого антирадянського документа та що цей документ він спрямував вказаним на листі адресатам; показами свідка Селезненка про те, що Стус знайомив його з текстом названого листа, фактом вилучення цього листа у Світличної Н. та Гулик (т. ІV, а. с. 211–213, 215–222, 235, 236–237); протоколом огляду літератури, виданої за кордоном, і документами, долученими до цього протоколу (том ІІІ, а. с. 1–3, 6—11, 33–37, 46–47, 50–51).

Написання Стусом у 1969 році листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі?», в якому наводиться наклеп на відношення Радянського Уряду до працівників літератури, ознайомлення з цим листом Селезненка, поширення тексту листа за кордоном у нелегальному журналі «Український вісник» № 1, який у 1971 р. був передрукований в Парижі, передача тексту цього листа в червні 1971 року антирадянською зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні 1971 року надрукування цього листа в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені, зберігання копії листа Мешко О. Я., що мешкає у Києві, стверджується показами підсудного Стуса про те, що він є автором цього листа, показами свідка Селезненка про те, що Стус знайомив його з текстом цього листа, витягом з протоколу обшуку, проведеного у Мешко О. Я., з якого видно, що під час обшуку вилучено листа Стуса під назвою «Місце в бою чи в розправі?» (т. 4, а. с. 181–185), протоколом огляду літератури, виданої за кордоном, з якого видно, що в ній вміщена стаття Стуса; вилученим під час обшуку у Плюща Л. І. журналом «Український вісник», що виданий в Парижі, в якому вміщено зазначену статтю (том 4, а. с. 197, 200, 202–205), повідомленням Українського радіокомітету про передачу ворожою радіостанцією тексту статті Стуса «Місце в бою чи в розправі?» у червні 1971 року (т. ІІІ а. с. 96—100).

Виготовлення Стусом у 1970 р. саморобної нелегальної збірки «Зимові дерева», вміщення в ній написаних в 1963–1970 роках антирадянських, наклепницьких віршів: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу як мавпа…», «Даждь нам…», «Розмова», «Балахут і мистецтвознавці…», «Який це час?», «Йдуть три циганки…», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…», передрукування цієї збірки на друкарській машинці і розповсюдження її серед своїх знайомих, зокрема передача двох примірників збірки Селезненку Л., по одному примірнику Дзюбі Івану, Світличному Івану, Калинець Ірині, поширення цієї збірки за