Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані
В 1965–1972 роках написав 10 документів антирадянського наклепницького змісту, в тому числі: два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимовичу…», рукописи: «Привид бродить по Європі…», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі…», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві форми…», «Якийсь киянин…».
В цих наклепницьких документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, наводиться злісний наклеп на радянську демократію і гарантовану конституцією недоторканність особи, на національну політику нашої держави, робляться спроби «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.
Перелічені антирадянські, наклепницькі документи зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 12 січня і 4 лютого 1972 року.
28 липня 1970 року написав листа ворожого змісту, використавши при цьому раніш складений ним текст «Привид бродить по Європі…», адресувавши його ЦК КПУ і КДБ УРСР.
Цей лист потім був надрукований у нелегальному антирадянському журналі «Український вісник» № 3 за 1970 рік, що був розповсюджений на території УРСР та за кордоном.
Текст цього листа було також вилучено у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби І. М. під час обшуку 13 січня 1972 року.
В згаданому листі зводяться наклепницькі вигадки на радянську дійсність, зокрема на матеріальне і духовне життя нашого народу, робиться спроба обілити В. Мороза, засудженого за антирадянську діяльність, і вміщується звернення виступити за його звільнення від кримінальної відповідальності.
В середині 1970 року написав інший наклепницький документ у вигляді листа, що починається словами: «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого до голови Спілки письменників України, секретаря ЦК КП України та Голови Президії Верховної Ради УРСР, використавши при цьому вищезгаданий текст написаного ним документа «Франція — це я…».
Цей документ також був вміщений до нелегального так званого журналу «Український вісник» № 3 за 1970 рік.
В цьому документі зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС, робиться спроба захищати осіб, що займаються ворожою діяльністю, та висловлюється обурення мірами, спрямованими на припинення антирадянської діяльності цих осіб.
В період після 1965 року написав документ наклепницького змісту у вигляді листа, адресованого Президії Спілки письменників України і в копіях секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».
В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, СТУС зводить наклеп на політику Радянського Уряду по відношенню інтелігенції і науковців, а також на радянську демократію.
В 1968 році ознайомив з цим документом Селезненка Л., а в січні 1972 року машинописний текст цього листа було вилучено у Світличної Н., що мешкає в м. Києві, та у Гулик С., що мешкає у Львові.
Цей наклепницький документ, потрапивши за кордон до видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу.
Так, у квітні 1969 року він був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, в травні 1969 року у газеті «Українське слово» в Парижі, в травні 1969 р. та грудні 1970 року в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».
В 1969 році написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі?», в якому з антирадянських позицій наводить наклеп на політику радянської влади по відношенню до творчих працівників. В 1969 р. ознайомив з цим листом Селезненка Л.
Цей документ також був розповсюджений і використовувався ворожими елементами як на Україні, так і за кордоном.
В 1970 році, в січні місяці, він був надрукований в нелегальному журналі «Український вісник» № 1, який видавався ворожими елементами на Україні і в І971 році був передрукований в Парижі.
У червні 1971 року цей лист СТУСА «Місце в бою чи в розправі?» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні того ж року був надрукований у газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені.
Крім того, текст цього документу в січні 1972 року було вилучено у Мешко О. Я., що мешкає у Києві.
В 1970 році упорядкував нелегальну збірку своїх віршів під назвою «Зимові дерева», в які вмістив вірші, написані ним на протязі 1963–1970 років.
В збірку ввійшли вірші наклепницького змісту: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу як мавпа…», «Даждь нам…», «Розмова…», «Балухаті мистецтвознавці…», «Який це час…». «Йдуть три циганки…», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…»
В цих віршах наводиться наклеп на роботу та життя в колгоспах, на радянську демократію, на радянських людей.
У тому ж 1970 році ця збірка Стусом була передрукована на друкарській машинці і розповсюджена Стусом серед своїх знайомих. Два примірники цієї збірки Стус передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику передав Дзюбі Івану і Світличному Івану, що мешкають у Києві, та Калинець Ірині, що мешкає у Львові.
Один з двох примірників «Зимових дерев», одержаних від Стуса, Селезненко у 1970 році передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні, який вона вивезла за кордон і передала Левицькому, що мешкає у Англії.
В тому ж 1970 році збірка з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і віддрукована в Англії.
Вірш «Не можу я без посмішки Івана…» з цієї збірки, крім того, друкувався окремо за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» № 12 за 1971 рік.
При обшуці у Стуса 12 січня 1972 року вилучено два написаних ним рукописних тексти вірша «У Мар’їнці стоять кукурудзи…», який входить у збірку «Зимові дерева».
В 1970 році виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою
