Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Вирок може бути оскарженим в касаційному порядку до Верховного Суду Української РСР через Київський обласний суд на протязі семи діб з часу вручення засудженому копії вироку.

о. п. Головуючий — Дишель

народні засідателі — (підписи)

Згідно: Головуючий

/Дишель/

лм-10

13.ІХ-72 г.

З оригіналом звірено:

Старший слідчий Слідвідділу КДБ при РМ Української РСР

майор

Селюк

11 червня 1980 р.

Вирок ухвалено за головуванням тов. Дишеля Г. А.

Доповідач тов. Коломійчук І. Г.

УХВАЛА

ІМ’ЯМ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі:

головуючого тов. Погребняка Ф. Т.

членів суду тт. Кузьмічової Л. Ф. і Коломійчук І. Г.

за участю пом. прокурора УРСР тов. Макаренка В. І.

та адвоката тов. Кржепицького С. М.

розглянула в судовому засіданні 16 листопада 1972 року кримінальну справу за кас. скаргами адвоката Кржепицького С. М. і засудженого Стуса В. С. на вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, яким:

СТУС Василь Семенович, 8.1.1938 р. народження, уродженець с. Рахнівка Гайсинського району, Вінницької області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, з вищою освітою, одружений, на утриманні має сина 1966 року народження, старший інженер відділу технічної інформації республіканського об’єднання «Укроргтехбудматеріали», раніше не судимий, мешканець м. Києва, засуджений за ст. 62 ч. І КК УРСР на 5 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки.

Заслухавши доповідь члена суду, пояснення адвоката, який підтримав доводи касаційних скарг, висновок прокурора про залишення вироку суду без змін, а касаційних скарг — без задоволення, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР, розглянувши матеріали справи, —

Встановила:

Стус С. В. визнаний винним в тому, що він на ґрунті антирадянських переконань та невдоволення існуючим в СРСР державним та суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення Радянської влади, починаючи з 1963 р. і до дня арешту — січня 1972 р.,

систематично виготовляв, оберігав та розповсюджував антирадянські і наклепницькі документи, що порочать радянський державний та суспільний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі.

Так, в період 1963–1972 років написав і зберігав у себе на квартирі, до дня арешту 14 віршів, а саме: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи — вперед…», «Режисер із людожерів…», «Кубло бандитів…», «Три С — неначе жарт», «Наша нація — найпередовіша», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ», «Ви ходили до Петлюри»…, в яких порочить радянський державний та суспільний лад, зводить наклеп на умови життя радянського народу, на КПРС і Конституцію СРСР.

В 1965–1972 роках написав 10 документів антирадянського наклепницького змісту, в тому числі: два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимовичу…», рукописи — «Привід бродить по Європі..», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві формі…», «Якийсь киянин…».

В цих наклепницьких документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, наводиться злісний наклеп на радянську демократію і гарантовану конституцією недоторканність особи, на національну політику нашої держави, робляться спроби «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.

Зазначені документи засуджений зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 12 січня і 4 лютого 1972 року.

28 липня 1970 р. Стус написав листа ворожого змісту, використавши раніше складений ним текст «Привід бродить по Європі…», адресувавши його ЦК КПУ і КДБ УРСР. Цей лист потім був надрукований у нелегальному антирадянському журналі «Український вісник» № 3 за 1970 рік, що був розповсюджений на території УРСР та за кордоном. Текст вказаного листа було вилучено у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби І. М. під час обшуку 13 січня 1972 року.

В згаданому листі зводяться наклепницькі вигадки на радянську дійсність, зокрема на матеріальне і духовне життя нашого народу, робиться спроба обілити В. Мороза, засудженого за антирадянську діяльність, і вміщується звернення виступити за його звільнення від кримінальної відповідальності.

В середині 1970 р. написав листа, що починається словами: «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого до голови Спілки письменників України, секретаря ЦК КП України та Голови Президії Верховної Ради УРСР, використавши в ньому вищезгаданий текст написаного ним документа «Франція — це я». Цей наклепницький документ у вигляді листа також був вміщений до нелегального журналу «Український вісник» № 3 за 1970 рік. В ньому зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС, робиться спроба захищати осіб, що займаються ворожою діяльністю, та висловлюється обурення мірами, спрямованими на припинення антирадянської діяльності цих осіб.

В період після 1965 р. Стус написав документи наклепницького змісту у вигляді листа, адресованого Президії Спілки письменників України і в копіях секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт». В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, засуджений зводить наклеп на політику Радянського уряду по відношенню до інтелігенції і науковців, а також на радянську демократію.

В 1968 р. ознайомив з цим документом Сслезненка Л., а в січні 1972 р. машинописний текст цього листа було вилучено у Світличної Н., що мешкає у Києві, та у Гулик С., що мешкає у Львові.

Цей наклепницький документ, потрапивши за кордон до видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського