Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

Караван і ми дружньо стиснули собі руки, похристосувались та склали собі взаємно і всім стрільця сотні святочні великодні побажання. Після того ми пішли вздовж сотенного фронту. Всюди вітали нас радісним «Христос Воскрес»! Кожний стрілець хотів щось сказати, чимсь від душі з нами поділитись. Настрій був якось дивно піднесений, святочний. Я не пізнав своїх стрільців і спитав про причину і^ого настрою. Комендант сотні, вказуючи на стрілецькі окопи сказав: «Дивіться, пане сотнику, у нас пасха, сир, яйця й свячене — у нас справжній Великдень». Всі ці великодні ласощі доставило нам ось це нещасне, напів спалене й розбите, село Годвишня, що перед нами, між двома фронтами, польським і нашим». В міжчасі зголошені хлопці зближались до наших окопів, а через кілька хвилин привели до нас трьох сільських хлопців-школярів, в білих полотняних свитках, з клунками в руках і на плечах. Хлопці підійшли несміло, поздіймали нові солом’яні капелюхи і хором зголосили: «Христос Воскрес! — Татуньо і мамуня посилають вам свячене, абисьте боронили нашого села!» Цих кілька щирих й невинних хлоп’ячих слів зворушило нас глибоко. Мене щось здавило в горлі і сльози підійшли до очей. Ми мовчали, мовчали і хлопці, не знаючи, що зробити зі своїми капелюхами. Нараз зі сторони ворога впала сальва, кільканадцять крісових куль пролетіло зі свистом понад наші голови. Ми позіскакували до окопів і потягнули за собою хлопців. Тут щойно ми їм подякували і щедро обдарували, а один зі стрільців дав їм стрілецьку шапку. Показалось, що це був найцінніший дарунок. Хлопці таки зараз почали її оглядати і по черзі примірювати до своїх голов. Стрільці тішились і приговорювали всячину. Було весело в наших окопах. Стрілянина втихла зовсім і ми чимскоріш відправили хлопців додому, вказуючи, кудою мають йти, щоб не попасти під ворожий обстріл. Сходило сонце і на душі стало якось так легко, так добре. Я попращався і пішов дальше вздовж фронту — до 6-тої і 7-мої сотні. І тут було весело і гамірно, але не було того душевного підйому, бо не було нашого рідного, сільського свяченого. Сотні стояли в чистому полі, далеко від села і мусіли вдоволятись військовим свяченим пайком. Через цілий день на нашому відтинку був спокій, не було вбитих ні ранених — на землі був мир. Так пройшов Великдень у мойому курені 19 квітня 1919 р., на польському фронті.

Та не так спокійно було цього дня на право від нас, в районі 7-мої бриґади й дальше під Львовом, на що вказувало далеке гудіння артилерії. Над вечір прийшов алярмуючий приказ з корпусної команди, щоб група «Рудки» негайно стягнула з фронту курінь пор. Тарнавського і відіслала його до розпорядження 7-мої бриґади, де йшли вперті бої з поляками. Приказ виконано й ночію курінь пор. Тарнавського відійшов скорим маршем до Щирця, а команда групи «Рудки» перевела нову обсаду свого фронту оставшими двома куренями в той спосіб, що ІV-тий курінь УСС-ів пор. Струця обсадив Поріччя Ґрунтове, Мальованку, Нойдорф і У герці, а ІІ-гий курінь сот. Станіміра обняв становища на узгір’ях перед Годвишнею, в Добрянах, Путятичах і Никловичах. Стан спокою на моєму відтинку продовжувався дальше аж до 25-го квітня. В цьому дні поляки, заохочені мабуть своїми успіхами під Львовом, повели наступ 3-ма куренями на мої дві сотні в Добрянах і Путятичах. Бій тривав повних два дні і ми не тільки що вдержали свої позиції, але ще в добавок зайняли лісничівку в Путятичах. Після цих боїв була ще одна спроба з боку поляків проломити чи відтиснути наш фронт в районі села Годвишня, але 5-та сотня чет. Каравана контрударом їхній наступ відперла. Занепокоєні цими ворожими випадами ми вислали до команди групи звідомлення з жаданням якнайскорше надіслати нам підкріплення. Та замість сподіваної помочі прийшов приказ, щоб ще більше укріпити свої позиції, бо поляки приготовляються до загального наступу на цілому фронті, а на яку небудь підмогу з нашого запілля числити не можна, бо запасних бойових частин у нас нема. В цьому ж приказі було повідомлення, що полк. Коссака усунено з команди 3-го корпусу, а на його місце назначено ген. Ґембачева в дні 25-го квітня.

З початков травня мене покликано до штабу групи і її комендант сот. Гофман в коротких словах поінформував мене про т. зв. Дрогобицьке Повстання, яке вже було здушене, та передав мені акт обжалування з польового суду в Самборі проти чет. Івана Вовка, коменданта 7-мої сотні мого ІІ-го куреня в ціли видання опінії, як він заховувався на фронті? В акті обжалування було заподано, що чет. Іван Вовк, комендант 7-мої сотні, ІІ-го куреня, групи «Рудки», 8-моі самбірської бриґади, ранений на фронті під Вовчухами, по виході зі шпиталя, був на відпусці вдома в Дрогобичі і тут з 13-го на 14-го квітня 1919 р. був учасником дрогобицького бунту, бо на чолі місцевого військового відділу причинивсь у значній мірі до усунення законної української влади. За це грозила йому кара смерти. Це мене заскочило і здивувало. Я знав, що в запіллі, а головно в Стрию і Дрогобичі є якісь безпорядки чи надужиття, але щоб з тої причини прийшло аж до явного бунту проти своєї влади та ще при співучасті мого бойового старшини, чет. Вовка, тяжко було якось повірити. Тим часом судовий акт обжалування вказував, що це не якась уявлена, але справжня дійсність. Тут ми, себто сот. Гофман і я, стали в обороні свого старшини-фронтовика і видали про нього як найкращу опінію, з проханням відіслати його якнайскорше на фронт до нашого розпорядження.

Наша інтервенція показалась успішною, бо бригадний польовий суд, по розслідженні справи, звільнив його від вини і кари. Чет. Іван Вовк прибув з поворотом на фронт, зголосивсь у команді групи, а відтак у команді куреня та обняв команду своєї 7-мої сотні. На цьому пості чет. Іван Вовк перебув цілу дальшу воєнну кампанію в Галичині і на Великій Україні та з рештками УГА діставсь до Чехо-Словаччини, де скінчив медицину і став лікарем на Закарпатті.

Катастрофа 15.5.1919 і панічний відворот

Паніка, це найстрашніший ворог армії, а здержання паніки, це найтрудніше завдання кожночасної воєнної тактики.

З приходом армії ген. Галера до Польщі, яку французи модерно озброїли, поляки повели генеральну офензиву