Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір
В наступних трьох днях 9-го, 10-го і 11-го березня йшли дальше наші офензивні бої з метою окружения Городка. Ударна група У СС-ів взяла напрям на північ та зайняла Бурґталь, Галичанів і Гартфельд, нав’язуючи зв’язок з янівською групою. ІІ/24 курінь поручника Левицького і Попелів і Ебенав наступав з південного заходу, а дійшовши до залізничого шляху, обсадив залізничу рампу. Група «Городок» вдарила з півдня і здобула ІІ-гим куренем сотника Станіміра городецьке передмістя, аж по рільничу школу, а куренем поручника Михайла Ліщинського Черляни і черлянські передмістя. Та найзавзятіші бої йшли під самим Городком за сильно укріплені городецькі цегольні і за посідання залізничої рампи. На цегольні наступало аж два наші курені: ІІ-гий курінь УСС-ів сотника Білинкевича та пробойовий курінь чет. Гриця Голинського, яким у важкому бою удалось здобути тільки одну з тих цеголень. Залізничу рампу обороняв 11/24 курень поручника Левицького, але під сильним обстрілом панцерного потягу «Піонер» мусів рампу залишити. Також тяжко пробивався вперед ІІ-гий курінь сотника Станіміра на городецькому передмісті, який в рукопашному бою, поміж хатами, при помочі ручних ґранат й підкопів, (як на італійському фронті!), посувався під ворожі окопи і наглими випадами здобував їх, поносячи при цьому важкі втрати в людях. В той спосіб в дні 11-го березня 1919 р. ми осягнули лінію Верещиці й городецьких озер та замкнули бойовий перстень довкруги Львова. Це були наші максимальні успіхи з Вовчухської офензиви.
В тому самому часі, тобто 7-11-го березня, група «Судова Вишня» сотника Ліськевича не використала панічної втечі ворога і не вдарила на Судову Вишню, але згідно з пляном офензиви з 6. 3. 1919 в Гошанах, зайняла оборонні позиції й обсадила: яворівським куренем четаря Гриневича, під проводом поручника Петра Савицького, село Бортятин, куренем сотника Ліськевича, під проводом пор. Александра Трача, відтинок обабіч залізничого шляху від Бортятина по Довгомостиська, І-шим куренем поручника Антона Тарнавського село Довгомостиська, куренем сотника Корабейка село Никловичі, а 1/24 куренем четаря Ясінчука село Дмитровичі. Курені окопались, а в важніших місцях обезпечились дротяними перегородами. Артилерія цього відтинку, в силі 22-ох гармат, зайняла становища: яворівська батерія поручника Івана Балешти — на схід від Бортятина, батерія сотника Поліхи за куренем сотника Корабейка, а 1-ший гарматний полк «Дніпровської Гарматної Бриґади», під командою штабскапітана Цибульського, і батерія двох тяжких гармат 42-ох лінійних поручника Костинчука розташувались у Никловичах. Команда групи «Судова Вишня» і V/36 курінь, як резерва, примістились в Довгомостиськах.
Польська Начальна Команда, заалярмована проломанням залізничого шляху Львів-Перемишль, почала поспішно стягати різні свої бойові відділи з цілої Польщі, включно з Познанщиною, до Перемишля й Ярослава для евентуальної оборони лінії Сяну. Коли ж однак побачила, що головний наш наступ звернений на Городок, а не на Судову Вишню — вислала з Перемишля групу генерала Александровича в силі З 000 крісів для поновного здобуття залізничої лінії Перемишль — Львів. В дні 11. 3. група ця зайняла два перемиські форти в Яксманичах і Селиськах, «завагонувалась» у Медиці і 12. 3. доїхала, без перешкод з нашої сторони, до Судової Вишні, де получилась з розбитками групи Бекера, що вспіла вже переорганізуватись й зайняти догідні позиції.
Про прибуття таких значних польських сил до Судової Вишні наша розвідка з групи сотника Ліськевича повідомила підп. Кравса, командуючого вовчухської ударної групи. Підполковник Кравс негайно звернувсь до команди ІІІ-го гал. корпусу з пропозицією — заперестати наступати на Городок і кинути більшість наших бойових сил проти Судової Вишні, звідки грозила найбільша небезпека. Корпусна команда не погодилась на це і дальше держалась первісного пляну щодо наступу на Городок. З того приводу прийшло до поважних непорозумінь між підп. Кравсом і полк. Коссаком, у висліді чого підп. Кравс враз із своїм шефом штабу пор. Шльосером подавсь до димісії. Димісію прийнято і 8-ма самбірська бриґада дістала нову команду в особах ген. Ґембачева (кол. старшина рос. інтендатури) і його шефа штабу пор. Якверта. В той спосіб ударна рудецько-вовчухська група в критичному моменті остала без досвідченого в боях коменданта-фронтовика, що в значній мірі причинилось до нашої програної в цьому районі.
Тим часом польські бойові частини, сконцентровані в Судовій Вишні, під проводом ген. Александровича повели акцію з метою привернення залізничого получения Перемишля зі Львовом і вже 13. 3. пішли наступом проти групи сотн. Ліськевича. По дводеннім завзятім бою удалось їм розбити яворівський курінь чет. Гриневича і зайняти Бортятин та коту 279. Звідси поляки завернули на південний схід проти 3-го куреня пор. Трача і 1-го куреня пор. Тарнавського та криловим ударом змусили їх відступити до села Милятин, після чого зайняли — Кути, Діброву і Довгомостиська в дні 16. 3. В цей спосіб поляки відсунули групу сот. Ліськевича від Судової Вишні і задержались на лінії Бортятин — Довгомостиська, чекаючи на підмогу познанців, які прибули щойно вночі в силі около 5-тьох куренів і 4-ох батерій під командою полк. Токаржевського.
Під натиском поляків з Судової Вишні наші бої під Городком від 12–17. 3. стали дефензивними тимбільше, що в цих днях стягнено з нашого відтинку аж чотири курені й поодиноко кинено їх в різні сторони для латання загроженого фронту. Гуцульський пробоевий курінь чет. Голинського відіслано до Братковець як корпусну резерву, а три курені бриґади УСС-ів розділено в той спосіб, що І-ший курінь пор. Івановича спрямовано під Янів, ІІ-гий курінь сот. Білинкевича на північ за Бортятин, а ІІІ-тий курінь пор. Іваницького звернено на Судову Вишню як скріплення розбитків групи сот. Ліськевича. На городецькому фронті залишилось усього чотири курені — два коломийські 1/24 і
