Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір
Нарада почалась о год. 1-шій по полудні. Отаман Долежаль, шеф штабу ІІІ-го корпусу, запізнав приявних з пляном офензиви та вияснив поодинонким комендантам частин їхні завдання. Про оцінку пляну не було мови, бо це вже не був плян, а готовий приказ, затверджений Начальною Командою. Після цього приказу поділено всі сконцентровані до наступу частини на три групи: 1) Групу «Городок», що складалась з двох куренів — з ІІ-го куреня сотника Станіміра Осипа з групи «Рудки» і куреня поручника Михайла Ліщинського з групи «Щирець», під командою сотника Осипа Станіміра. 2) «Вовчухівську групу» отамана Букшованого творили три курені У СС-ів, І-ший, ІІІ-тий і ІV-тий та курінь II/24 Володимира Левицького. 3) Групу «Судова Вишня» під командою сотника Антона Ліськевича, в склад якої входили:
ІІІ-тий курінь сотника Ліськевича з групи «Глибока», І-ший курінь поручника Гладиловича з групи «Рудки», курінь сотника Корабейка, з групи «Крукеничі», 1/24 курінь чет. Ясінчука і У/36 коломийський курінь. Окремий пробойовий гуцульський курінь четаря Гриця Голинського творив осібну тактичну одиницю до спеціяльного призначення і був під безбосередньою командою підп. Кравса. Ціллю офензиви було проломання залізничої лінії поміж Городком Ягайлонським і Судовою Вишнею, а відтак окрилюючий наступ на Городок і дальше на схід. Удару на захід з метою заняття Судової Вишні не передбачувалось. Вступне завдання, а саме — проломання польського фронту в околиці Вовчух і Родатич, мав виконати окремий загін чет. Голинського, після чого центральна група отамана Букшованого мала йти на північ, щоб получитись із Янівцями і відтак з півночі, заходу і півдня вдарити на Городок і його здобути. Група «Городок» мала обороняти праве крило наступаючої центральної групи і зайняти городецьке передмістя та сильно укріпитись від сторони Черлян. Група «Судова Вишня» мала чисто дефензивний характер, тобто мала сильно вкопатись і здержувати ворога до слушного часу, це є — мала забезпечити зади обох наступаючих на Городок груп від сторони Перемишля. Всіми операціями мав керувати підп. Антін Кравс та його шеф штабу поручник Шльосер, з осідком в Рудках. Команда групи «Рудки», з сотником Гофманом й адьютантом поручником Йовиком, мала перенестись до Гошан, на приходство, а її допомогові установи залишились у Рудках для обслуги цілого фронту харчами і муніцією. Так в загальному виглядав плян, чи пак приказ, вовчухської офензиви у її другій фазі. Початок акції був назначений на 8-го березня, 1919 р., 5-та година ранку.
Тим часом ще заки ми вспіли належно угрупуватись, поляки нас випередили і вже 7 березня вдарили на нас більшими силами від сторони Черлян і Вовчух, тобто на наше праве і ліве крило, з наміром нас окрилити і розбити. Цього однак не вдалось їм осягнути. Їхній наступ з Черлян на У герці Незабитівські застав уже нас, тобто групу «Городок», відповідно приготованими. Ще ніччю, з 6-го на 7-го березня, ми зайняли випадові позиції, напроти городецького передмістя і Черлян та дещо укріпились. Ранком поляки почали несподівано свій наступ. Наша артилерія привітала їх гураґанним огнем і вдачними флянковими пострілами з Рущини в У герцях та нанесла їм поважних втрат. Після артилерійської підготови відізвались наші скоростріли і ми пішли до протинаступу. Терен був засипаний глибоким снігом і бій затягнувся до пізного вечора, після чого поляки, на відтинку куреня поручника Ліщинського, вивтікали назад до Черлян, а мій 2-гий курінь рушив вперед і зайняв південну частину городецького передмістя.
Наступ поляків, того самого дня, на наше ліве крило в районі Вовчух мав спочатку успіх. Вони використали густу рані тину мряку, підтягнули сили та вдарили нагло на наші позиції, при чому здобули горб 307 і село Долиняни. Заскочений тим підп. Кравс кинув до протинаступу гуцульський пробойовий курінь четаря Голинського та І-ший курінь УСС-ів поручника Івановича, які ще того самого дня, вечором, у важкому бою, відбили Долиняни і Вовчухи та дійшли до залізничого шляху між Вовчухами і Братковичами. Наш удар був такий сильний, що розбиті ворожі частини, в панічному безладі, вивтікали в напрямі Судової Вишні і Городка, залишаючи нам як добичу одну тяжку батерію, 7 скорострілів і 200 полонених. Так закінчились оба польські наступи на наше праве і ліве крило повною невдачею.
На другий день, тобто 8-го березня, почався загальний наступ всіх трьох наших груп згідно з пляном та з устними директивами згаданої воєнної наради в Гошанах з дня 6. 3. 1919 р., з головним напрямом на північний схід і на Городок. Бриґада УСС-ів перейшла широким фронтом залізничий шлях, зайняла приступом село Братковичі й узгір’я за селом та знищила основно залізничий шлях — тобто позривано рейки, висаджено в повітря братковецький міст і кілька віядуктів та розкопано на більшому просторі залізничий насип, при чому вживано до помочі місцевого населення.
В тому самому дні курені групи «Городок» пішли теж вперед. Курінь поручника Михайла Ліщинського підступив під Черляни і там згідно з наказом почав окопуватись як забезпечення нашого лівого крила, а мій ІІ-гий курінь в рукопашному бою поміж хатами зайняв майже половину городецького передмістя, довгого на кілька кільометрів.
Та найбільше завзяті бої цього дня відбулися в районі групи «Судова Вишня», де гуцульський курінь четаря Голинського бравурним наступом здобув село і залізничу станцію Родатичі, а ІІІ-тий курінь сотника Ліськевича під командою поручника Петра Савицького зайняв присілок Княжі Мости, здобувши перед тим, при помочі чет. Вайгамера та його 8-ох кавалеристів, ворожий панцерний потяг з одною гарматою й 2-ма скорострілами. Цей потяг називався «Всцєкли» і був опанцерений тільки з боків. По знищенні цеї панцерки приступлено до основного знищення залізничого шляху коло Княжих Мостів при помочі дооколичного населення.
Бої 7-го і 8-го березня принесли нам значний успіх, це є — остаточне перервання залізничого шляху Перемишль-Львів на просторі від Княжих Мостів аж під сам Городок та розбиття головних
