Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

Шість днів моєї відпустки минули скоро і вночі 13-того січня 1918 р. я прибув назад до станції Глибока і зголосивсь у підп. Кравса, коменданта групи (Хирів). В команді був рух і поденервування. Підполковник Кравс привітав мене ось такими словами: «Добре, що ти вже приїхав, ти дістанеш новий спеціяльний приділ на фронті. Ситуація на нашому хирівському відтинку більш ніж грізна. Поляки з Городка і Любіня Великого йдуть наступом на Рудки і Самбір і тим загрожують задам моєї хирівської групи. Групу Рудки віддано під мою команду і туди я вислав твої дві сотні, під командою пор. Антона Тарнавського, до протинаступу. Досі не знаю, що діється з рудецьким фронтом. Повітовим комендантом Рудок є пор. Укарма, але він сидить у Рудках і нічого не знає, де його фронт і скільки має війська. За кілька хвилин доставлять з Самбора паровіз і ти зараз від’їдеш до Рудок та перебереш від пор. Укарми команду групи, усталиш фронт та подаш мені якнайскорше ситуаційний звіт. Якщо б полк. Коссак в міжчасі назначив там іншого коменданта, ти не смієш передати йому команди без мого відома». По одержанні цього наказу я зараз від’їхав присланою з Самбора льокомотивою до Рудок. В команді я застав пор. У карму і його адьютанта підх. Котецького в безрадному очікуванні на вісті з фронту. Про наступаючого ворога оба вони не могли мені нічого конкретного подати. Сказали тільки, що рудецька сотня чет. Йовика розбита в районі Поріччя Ґрунтове, та що пор. Тарнавський з моїми двома сотнями пішов до протинаступу. Пор. Укарма хотів зараз же передати мені команду групи, але я заявив, що це зробимо ранком, а тепер я мушу негайно об’їхати фронт, віднайти і усталити наші сили і позиції та якнайскорше вислати ситуаційний звіт до підп. Кравса. Я попрощавсь сів на коня і з двома їздцями почвалав на фронт. Через несповна пів години ми прибули до села Гошанид. Падав густий сніг було темно, але спокійно. Нас задержав стійковий і при його помочі ми віднайшли пор. Тарнавського в одній з придорожніх хат. Тут щойно я довідався, як мається справа з нашим фронтом. Пор. Тарнавський по прибутті до Рудок зголосився в команді групи по ближчі інформації, щодо ворожого наступу і наших сил, а не одержавши тих інформацій, рушив на осліп до протинаступу в північному напрямі вздовж битого шляху Рудники — Львів. Осягнувши лінію села Гошани, там де шоса роздвоюється на північ до Городка Ягайлонського і на схід до Любіня Великого, вислав розвідчі стежі в сторону Угерець Незабитівських, Завидович і Хишевич. Одержавши вісті, що поляки в силі одного баталіону находя гься в У герцях Незабитівськи к, а сильний відділ їхньої кавалерії концентрується під Бучалами — обставив одною сотнею село Гошани, а другу сотню післав проти ворожої кавалерії в сторону Бучал. В селі Хишевичі ця друга сстня наскочила несподівано серед густої мряки на польську кавалерію і тут при помочі місцевих селян і нашої панцерки, що під командою чет. Швеця і хор. Верхоли нагло появилась з Рудок, удалось нам розбити ворога, та змусити його до панічної втечі в сторону Черлян і Городецького Передмістя. Після цього бою обі наші сотні з-під Бучал і Гошан вдарили на ворожу піхоту в У герцях Незабитівських і зайняли село. В той спосіб мої дві сотні під командою пор. Тарнавського здержали ворожий наступ на Рудки і Самбір. Зв’язку з нашими частинами на право і ліво пор. Тарнавський ще не вспів нав’язати, сказав тільки, що на станції Комарно-Бучали находиться наша панцерка під командою чет. Швеця, що належить до сотні чи куреня пор. Гладиловича, а на ліво десь аж в Довгомостиськах має бути невеличкий відділ нашої піхоти, 70–80 стрільців, під командою чет. Чайківського. Отримавши ці інформації я щиро подякував пор. Тарнавському за його удачний протинаступ та подавсь дальше вздовж фронту в сторону Комарна, шукати пор. Гладиловича. Знайшов його на станції Комарно-Бучали. Під його командою було дві сотні піхоти, що держали фронт в Поріччю Ґрунтовім проти Поріччя Любінського і Любіня великого в силі яких 250 крісів і панцерний потяг ч. 2 з 8-мома скорострілами й одною полевою гарматою, що патрулювала вздовж залізничого шляху: Бучали — Любінь Великий. В той спосіб удалось мені на протязі ночі усталити лінію нашого фронту, що йшов з-під Бучал-Комарно через Поріччя Ґрунтове, Угерці Незабитівські і Довгомостиська з приблизною обсадою: курінь пор. Гладиловича — 250 крісів, курінь пор. Тарнавського — 400 крісів і відділ чет. Чайківського — 70 крісів. Над ранком я повернув до Рудок і тут перебрав команду групи від пор. Укарми, який зараз від’їхав до Стрия, до розпорядимости штабу пол. Коссака. Ще того самого дня я виготовив і вислав до штабу підп. Кравса обширний ситуаційний звіт щодо здержання ворожого наступу на Рудки та нашої обсади рудзцького фронту. На приказ стрийської воєнної области, тобто полк. Гриця Коссака я передав команду рудецької групи сотникові Карлові Гофманові, а сам згідно з цим приказом перебрав наново свій курінь та повідомив про це підп. Кравса. За кілька днів долучилася до мене з хирівського фронту моя третя сотня, якої комендантом був пор. Тарнавський, що її він знову перебрав, так що курінь був у комплеті і я назначив хор. Мазяра курінним адьютантом. При передачі фронту показалось, що сотник Карло Гофман зовсім не визнавався на обсаді фронту (він був технічним старор: ною в запіллі австрійської армії) даючи мені приказ, щоб я довільно поробив поправки в обсаді фронту, такі, які буду уважати за відповідні й доцільні, та щоб відтак получивсь телефонічно з групою і щоденно подавав туди ситуаційний звіт. На цьому передача фронтового відтинку скінчилась і сотник Гофман від’їхав до Рудок. Небавом по його від’їзді прийшла до нас вістка, що до Рудок має прибути з Великої України артилерія — «Дніпровська Гарматна Бриґада», під командою от. Білокриницького. Ця бриґада складалась із двох полків по З батерії, з 4-ма дводюмовими гарматами, разом 24 гармати. Команда цієї бриґади примістилася в селі Дубаневичі, а поодинокі батерії розміщувалися в міру потреби по селах ближче