Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

показалась доцільною, бо поляки, хотячи відсунути нас якнайдальше від залізничого тору, збирали сили і вдаряли на нас в різних місцях, роблячи випади з Черлян, Городка, Браткович, чи Долинян. Про ці ворожі рухи ми заздалегідь були інформовані місцевим населениям, чи нашими стежами, і тому могли успішно відбиватись, посуваючись обережно вперед. До команди групи ми щодня посилали докладні звіти про зведені нами бої і про рухи ворога, алярмуючи команду, щоб надсилала підкріплення. З початком лютого 1919 р. такі підкріплення почали надходити. Першим прибув коломийський курінь пор. Володимира Левицького з-під Львова, з Дублян, з трьома сотнями, 1-шою — чет. Теодора Палійчука, 2-гою — чет. Степана Свириди і з 3-тою — чет. Андрія Палія, а відтак 1-ший курінь У СС-ів — пор. Онуфрія Івановича з трьома сотнями піхоти, сотнею скорострілів, батерією піхотних гарматок і відділом кінних Гайдамаків, разом около 1000 стрільців бойового стану. Комендантами сотень були: 1-ша сотня — чет. Степан Волинець, 2-га сотня — чет. Володимир Верхомий, 3-та сотня — чет. Василь Кривоус, 4-та сотня скорострілів чет. Кость Третяк, 5-та батерія піхотних гарматок — хор. Гриць Цьокан, 6-та чета кінних Гайдамаків — пор. Липчук. Заступником коменданта куреня й адьютантом був пор. Володимир Калина.

Третім з черги прибув до нас 1/24 курінь чет. Ясінчука впрост з кадри в Коломиї і його я примістив в селі Добряни як забезпечення мого лівого крила. Всі ці три курені команда рудецької групи прислала на наш відтинок з коротким приказом — «до диспозиції сотника Осипа Станіміра». Вслід за тим я був змушений діяти самостійно, тобто командувати аж 4-ма фронтовими куренями. Саме тоді поляки повели на нас свій другий наступ з Попелів в сторону Стоділок й Ебенав. Я вислав до протинаступу 2/24 курінь пор. Левицького, який відбив наступ і зайняв Попелі, Малі і Великі, фронтом до Браткович та обсадив північну частину села Долинян. Десь 12 лютого 1919, прийшов приказ, що курінь пор. Гладиловича має відійти в район Добряни — Милятин— Бар, а курінь сотника Станіміра своєю правою сотнею пор. Тарнавського має тимчасово обсадити село Поріче Ґрунтове, поки не змінить її курінь пор. Михайла Ліщинського з групи «Щирець». По думці приказу сотня поручника Тарнавського рушила ніччю до обсади Поріча Ґрунтового. Тимчасом поляки вдарили на неї з Поріча Любинського і її, необізнану з тереном, розбили. Частина розбитої сотні подалась до села Завидович, а друга частина з пор. Тарнавським пробилась на схід, за річку Верещицю і там в селі Піски стрінула 1-ший курінь УСС-ів, що був у перемарші з-під Львова до рудецької групи. Комендант, цього куреня пор. Онуфрій Іванович вислав зараз до протинаступу на Поріча Ґрунтове одну свою сотню, яка відбила село назад, взяла кількох полонених та здобула один скоростріл. Під вечір прибув з групи «Щирець» курінь пор. Михайла Ліщинського, який змінив сотню УСС-ів й обсадив Поріча Ґрунтове. Сотня пор. Тарнавського зібралась у Рудках, її доповнено новобранцями і по кількох днях прислано назад до мого куріня на фронт. В половині лютого 1919 р. прибув до Угерець на Рущину 1-ший курінь УСС-ів пор. Онуфрія Івановича і його двома сотнями ми зайняли село Долиняни та обсадили горби перед селом фронтом до залізничого тору, залишаючи одну сотню в резерві. Вечором, дня 16 лютого 1919 р. я дістав наказ з команди групи, щоб на другий день, 17 лютого 1919 р. вдарити і зайняти село Вовчухи в ціли засягнення язика щодо фактичної сили і рухів ворога. Я вислав до наступу 7-му сотню чет. Івана Вовка, що держала обсаду фільварку Генриківка. Вчасним ранком, як ще було темно, сотня підсунулась близько села і як тільки наша артилерія відчинила огонь, сотня рушила до бою. Наш наскок був такий сильний, що по короткій стрілянині ми зайняли село, забрали в полон 20 поляків, між ними їхнього коменданта сотні, пор. Монда, та обсадили коту 307, звідки вже можна було обстрілювати залізничий шлях. Тепер почались завзяті бої, що тривали без перестанку цілий тиждень в день і в ночі. Поляки стягнули з Городка і Судової Вишні більші сили і вже 19-того лютого пішли наступом на Вовчухи й Долиняни. Через цілий день 7-ма сотня чет. Івана Вовка з мого куреня ставила завзятий опір та вкінці розбита мусіла вечором відступити і поляки заняли село Вовчухи. Чет. Івана Вовка ранено і він відійшов до перев’язочного пункту. Вночі бій не уставав, а заатакована з Вовчух сотня УСС-ів чет. Верхомого в Долинянах відограла поважну ролю. Ніч була морозна і тому декілька скорострілів пришилось стягнути з фронту з причини різних дефектів. Четар Верхомий скоро усував всякі ушкодження й моментально відсилав направлені скоростріли з поворотом до їхніх позицій. Ранком 20-го лютого поляки вдарили по нас сильним артилерійським і скорострільним огнем. Це був знак, що їх наступ продовжується. Тимчасом впала густа мряка й не було видно навіть на кілька кроків. Бій кріпшав і наше ліве крило дісталось в перехресний огонь. Настав критичний момент і ми були змушені відстрілюватись на два боки, здержуючи ворожий наступ. На борзі я стягнув до Долинян запасну сотню з 1-го куреня УСС-ів, а її комендант чет. Степан Волинець з’явивсь у мене по дальші накази. Я вказав тільки напрям куди сотня має вдарити, бо з причини мряки не можна було бачити ворожих рухів. Сотня розвинулась у розстрільну й рушила до бою. Почалась дика стрілянина й наступ навмання. По кількох годинах такого бою дещо прояснилось і стрілянина втихла. Показалось, що ця резервова сотня чет. Волинця проломила ворожу лінію і найшлась на задах польських частин, що зайнявши Коців і фільварок Генриківку, йшли дальше боєм на Добряни і Шоломиничі. Так заскочені поляки вивтікали на цілій лінії й ми заняли з поворотом Вовчухи і горб 307 та обсадили узгір’я перед Долинянами, через що була вже спромога обстрілювати ворожі потяги на залізничім шляху Львів — Перемишль. Наступні два дні: 21-го і 22-го лютого, були дещо спокійніші. Щойно на 23-го лютого поляки знов зібрались і зі сторони Браткович повели наступ на наші позиції в Попелях і Стоділках, однак 2/24 курінь пор. Левицького, скріплений моєю 6-тою сотнею чет. Стефанишина, наступ цей відперли, при чому сотня чет. Стефанишина здобула два ворожі скоростріли.

В дні 24-го лютого 1919 р. вже не було боїв і наш фронт усталився ось так: мій 2-ий курінь держав Поріче Ґрунтове, Нойдорф, У герці Незабитківські, Стоділки й Ебенав,