Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір
Хаотичні порядки і настрої запілля не оминули й рудецької групи на фронті. Ферменти почались у Дніпровській Гарматній Бриґаді. Наддніпрянські гармаші дізнавшись, що большевики дійшли до Збруча, а наддніпрянська армія подалась на Волинь, не хотіли вже воювати, бунтувались і підбурювали наших стрільців проти старшин та в різний спосіб сприяли дезерції. Дійшло до того, що декілька гармашів арештували й хотіли розстріляти коменданта 5-тої сотні чет. Володимира Каравана за те, що він покарав свого дизертира буками. На щастя мене повідомлено в сам час і я вспів ще вирвати його з рук розбішених гармашів. Я зарядив збірку 5-тої сотні і наддніпрянської батерії, а звертаючись до гармашів схвильованим голосом спитав: «що ви є — військо чи банда?! Коли військо, то маєте слухати наказів, коли банда, то треба вас роззброїти і віддати під польовий суд, а як польовий суд карає в часі війни, ви це добре знаєте! Розстрілом!» Ця моя відправа мала успіх, гармаші вже більше не мішались у наші справи, а щодо дизертирів, то й сами помагали їх виловлювати. Про цей інцидент я зараз повідомив команду групи в Рудках. У відповідь на це мене покликано телефонічно до Рудок. Тут комендант групи сот. Гофман поінформував мене дещо докладніше про безпорядки в Дніпровській Гарматній Бриґаді і про її бешкети в Рудках, та що корпусна команда носиться з гадкою розв’язання цієї бриґади, щоб не деморалізувати наших стрільців. При тому подав властиву причину, чому завізвав мене до себе, а саме: я своїм ІІ-гим куренем маю роззброїти курінь сотника Корабейка в Добрянах, який збунтувався і відмовив послуху. Роззброєння має відбутись у найбільшій тайні перед ворогом і по можности безкровно. Такий приказ прийшов з 8-мої бриґади в Самборі.
Щоб цей приказ належно виконати, ми вдвійку — тобто сот. Гофман і я виготовили ось такий плян: команда групи має негайно замовити в Самборі купелевий потяг для відвошивлення фронту. Як тільки цей потяг прибуде до Рудок, тоді команда групи видасть приказ щодо черги і реченців таких купелів. Першим має купатись курінь сотника Станіміра, а відтак курінь сотника Корабейка і т. д. Добряни, в часі купелі куреня сот. Корабейка, має тимчасово обсадити котрась із сотень пор. Тарнавського, а становище куреня сот. Станіміра має зайняти запасний курінь УСС-ів пор. Струця. Такий був нібито офіціяльний наказ з команди групи, а неофіціяльно — що мій ІІ-гий курінь мав відповідно обсадити залізничу станцію в Рудках і лісок перед станцією, і як тільки курінь сот. Корабейка прийде на станцію і зложить в кізли кріси, одна з моїх укритих сотень має нагло вискочити з укриття і взяти в полон (роззброїти) весь курінь. Три дні пізніше, тобто 8-го квітня, плян цей вповні виконано, курінь сот. Корабейка роззброєно, винних по карано — по козацькому — «киями», а всіх стрільців і старшин розділено між всі курені групи. В той спосіб мій ІІ-гий курінь значно підкріпився і ми зайняли з поворотом свої становища в Угерцях, Гошанах і Шоломиничах та позиції куреня сот. Корабейка — в Добрянах. В тому часі курінь пор. Ліщинського на приказ корпусу відійшов до своєї групи в Щирці, а його становище в Поріччю Ґрунтовім, Мальованці і Нойгофі обняв 4-тий курінь УСС-ів пор. Струця, що був у запасі на Рущині в Угерцях.
По роззброєнні куреня сот. Корабейка, прийшла черга на усунення головного огнища деморалізації на рудецькому відтинку, себто на розв’язання Дніпровської Гарматної Бриґади, в дні 15 квітня 1919 р. Бриґаду поділено на дві частини, а саме — три батерії: 2-гу, 4-ту і 6-ту перебрали гармаші галичани і з них утворено осібну артилерійську групу під командою сот. Омеляна Царевича і його адьютанта чет. Костика. Група ця дістала назву Артилерійська Група сот. Царевича. В дні 1 травня 1919 р. команду цієї групи перебрав сот. Омелян Бранднер, а сот. Царевич перейняв команду одної батерії. Другу частину Дніпровської Гарматної Бриґади, в силі 3-ох батерій відіслано над Дністер в район Жидачева і там її рівнож роззборєно. Після т. зв. фронтової купелі на станції в Рудках й усунення наддніпрянських гармашів з рудецької групи, запанував на нашому фронті знову порядок, дисціпліна зросла, дезерція припинилась, а обсада фронту, хоч зменшена, держалась бадьоро і кріпко. Тут застав нас Великдень 19-го квітня 1919 р.
Була весна в повному розцвіті, соняшна, весна з зеленню й квітами та оксамітним цвітом на деревах. В таку то пору мій ІІ-гий курінь 8-мої самбірської бриґади, зарившись глибоко в землю, держав позиції між Городком і Судовою Вишнею, від Угерець Незабитівських аж до села Добряни включно. Погода була гарна, болото в стрілецьких окопах висохло, стало приютно. Рідка крісова й артилерійська перестрілка та гудіння артилерії десь далеко на право під Львовом вказували на те, що навіть у таке велике свято ворог не залишає нас у спокою. Вже на кілька днів перед Великоднем кружляли поголоски, що поляки приготовляються на наш Великдень до наступу і пролому нашого фронту. Тому бриґадна команда видала відповідні прикази, а в слід за тим і я в своєму куреневі зарядив гостре поготівля. На сам Великдень, як тільки почало світати я подавсь з ордонансом до окопів, провірити фронт та зложити сотням святочні побажання. Було погідно, тут і там пахкали крісові стріли, артилерія мовчала. Першою з черги була 5-та сотня чет. Володимира Каравана, що держала обсаду горбів напроти села Годвишні. Наближаючись до сотні нас збентежив якийсь підозрілий рух в окопах. Ми припали до землі уважно надслухуючи, чи випадково ворог не зайняв наших позицій. По кількох мінутах ми почули притишений оклик: «Пане вістун, дивіться, там знов хтось до нас підсувається, мабуть ідуть хлопці з паскою». Тепер вже не було жадного сумніву, що це наші стрільці і ми скорим кроком подались вперед. Мене зараз пізнали. Вискочив з рова чет. Кліш і одним духом радісно зголосив: «Пане сотнику і в нас Христос Воскрес, у нас свячена пасха, у нас Великдень». За хвилину з’явився комендант сотні четар
