Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

річку Свічу. Про цей відворот ми дізнались щойно від цивільного населення і я дав сотням приказ вицофатись бойовим порядком до села Бережниці. Звідси я вислав розвідчу стежу в сторону Болехова. Стежа скоро вернулась і привела з собою кількох полонених польських телефоністів з двома возами з телефонічним знаряддям, які затягали телефонічне получения за своїм батальйоном, що мав находитись вже на наших задах, в районі Болехова. Супроти цього нам прийшлось відступати манівцями крізь камеральні ліси, взявши собі за провідника місцевого селянина. Крутими доріжками серед густого лісу ми дійшли до ріки Сукіл, яку перейшли вбрід і по 2-ох днях утяжливого маршу дістались до села Волі Задеревицької, де знайшли зв’язок зі своєю групою і переправились за ріку Свічу. Вздовж цеї ріки група Гофмана готовила нову оборонну лінію й обсадила: ІІІ/24 куренем пор. Бізанца — Дідушинці Малі, ІІ-гим куренем сот. Станіміра — Заріччя Долішнє і частину Заріччя Горішнього. Другу частину Заріччя Горішнього обсадив курінь сот. Корабейка і розбитки 1/24 куреня чет. Ясінчука, а дальше на ліво, до Гозієва і Підбережжя курінь пор. Підгірного. Артилерія і команда групи примістились у Белеєві. Тут долучили до групи ще два наші курені — курінь пор. Тарнавського, що брав участь в боях під Хировом та ІV-тий курінь УСС-ів пор. Струця зі своїми розбитками з-під Угерець Нєзабитівських. На право від нашої групи находилась 2-га коломийська бриґада, а на ліво не було вже наших частин. Мимо безнастанних відворотів, оборонних боїв та дизерції, група Гофмана все ще числила около 1000 стрільців бойового стану і була в спромозі ставити ворогові поважний спротив.

Тим часом наспіла до нас алярмуюча вістка, що румуни несподівано виповіли нам війну і 24-го травня перейшли границю. Їхні війська мають зайняти ціле наше Покуття по Дністер, з залізничою лінією Снятин — Коломия — Ворохта для безпосереднього получения з Мадярщиною. Поява нового ворога, румунів, була для нас страшним ударом так на фронті, як і запіллі. Прийшла цілковита дезорганізація Уряду і Нач. Команди, які в обличчі тієї наглої і несподіваної небезпеки, не знали, що робити й як лиху зарадити? Настав переполох, замішання і розтіч на всі сторони, передусім в окружних командах, в коломийській і станиславівській. Команди ці, не маючи жадних вказівок ні доручень з боку Уряду чи Начальної Команди, не вспіли видати жадних заряджень щодо евакуації державного майна чи приказ в щодо евентуального спротиву наступаючому ворогові. Відрухово і самочинно почавсь хаотичний відворот запільних військових та цивільних установ у сторону Дністра. Це замішання використали місцеві поляки і в дні 25. 5. 1919 р. зайняли тимчасову столицю ЗУНР Станиславів, без бою. В їхні руки попало величезне державне майно, якого ми на фронті так дуже потребували. Всі ці події мали такий вплив на хід операцій на фронті, що ліве крило УГА, на південь від Дністра мусіло поспішно відступати на лівий беріг.

В дні 25. 5. група Гофмана наказала загальний відворот з-над Свічі на лінію ріки Лімниці коло Калуша, а в дальшому через Галич за Дністер. Згідно з цим приказом курені групи переправились через ріку Лімницю та зайняли становища: ПІ/24 курінь пор. Бізанца в с. Копанка, ІІ-гий курінь сот. Станіміра і І-ший курінь пор. Тарнавського в Калуші, курінь пор. Підгірного в с. Гпйло, курінь сот. Корабейка в с. Тужилів, а ІV-тий курінь УСС-ів пор. Струця в с. Берлоги. Та вже слідуючого дня ситуація наших частин на південь від Дністра значно погіршилась. Поляки натиснули на 2-гу коломийську бриґаду й вона подалась назад, а в слід за нею і група Гофмана мусіла рівнож відступати. Мій курінь і курінь пор. Тарнавського відступили з Калуша в повному порядку, зате інші курені групи під напором польської кавалерії попали в паніку і понесли важкі втрати. Курінь сот. Корабейка втратив всі скоростріли, харчовий й бойовий обози та більшу частину стрільців, а курені пор. Бізанца, пор. Струця і пор. Підгірного змаліли від 60 до 90 стрільців в кожному. Остаточно всі частини нашої групи форсовним маршем дістались до Галича і ніччю з 26–27 травня перейшли на лівий беріг Дністра. Звідси ми рушили вздовж Дністра на схід і зайняли такі становища: мій ІІ-гий курінь — Довге й Устя Зелене, курінь пор. Тарнавського — Луку і беріг Дністра аж до Петрилова, а ІІІ/24 курінь пор. Бізанца — Петрилів. Три розбиті курені сот. Корабейка, пор. Струця й пор. Підгірного примістились в Усті Зеленім. Тут приділено до нашої групи курінь пор. Панькова, що в запіллю держав службу при муніційних маґазинах в Калуші. Нашим завданням була — охорона лівого берега Дністра. В цьому районі ми дещо відпочали і переорганізувались, доповняючи свої сотні переловленими дезертирами. Дня 30 травня наша група на приказ корпусу відступила без бою аж над Золоту Липу та зайняла становища: І-ший курінь пор. Тарнавського — напроти Нижнева, ІІІ/24 курінь пор. Бізанца — в селі Бобрівники і Ляцке, ІІ-гий курінь сот. Станіміра обсадив село Лазарівку, а курінь пор. Панькова село Нисколози. Артилерія примістилась напроти Нижнева з курінем пор. Тарнавського, а команда групи Гофмана в селі Комарівка. На зайнятих становищах ми перебули спокійно три дні. Противник не показувався, тільки наша артилерія час від часу обстрілювала Нижнів, де вже збирались ворожі частини. Дня 2 червня прийшов приказ до дальшого відвороту без бою на лінію ріки Стрипи і вечером п’ятого червня ціла наша група закватирувалась у селі Торське.

В трикутнику розпуки

В селі Торське ми задержались довше, майже тиждень. Тут щойно ми побачили справжні наслідки нашого катастрофального відвороту. Ціла УГА, обезсилена морально й матеріально, опинилась у «трикутнику розпуки», між Збручем, Дністром та Стрипою, тобто: І-ший корпус в районі Борщева, ІІ-гий корпус в районі Озерян, а ІІІ-тий корпус в районі Звиняча. В наслідок безнастанного відвороту армія втратила приблизно 3/4 свойого бойового стану та величезне військове майно, що знаходилось у запіллі — в Тернополі, Станиславові, Коломиї і Калуші та по всіх Окружних і Повітових Командах. Закуплених з тяжким трудом в Чехословаччині кілька вагонів муніції не можна було доставити, бо вони десь застрягли в Лавочнім. В районі розташування армії накопичилось багато військових і цивільних запільних установ, а там і урядовців зі своїми родинами і свояками, а їхні обози значно перевищали обози фронту. Все це