Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

творення ще двох нових корпусів, ІV-го й V-гo. Тих корпусів нам не вдалось створити з браку потрібної кількости зброї і муніції. Поляки знали про це, і тому на скору руку почали стягати проти нас галерівські дивізії з Холмщини, щоб здержати наш наступ й погасити наш офензивний запал. Тіш часом наші корпуси, упоєні перемогою, з небуденним завзяттям посувались скоро вперед, здобуваючи від ворога щораз то нові села і міста. Бриґади ІІІ-го корпусу продовжували свій наступ здовж Дністра і в боях зайняли ось такі місцевости: 11-та бриґада отамана Шльосера — Сороки, Григорів, Слав’ятин, Лопухину, Рогатім і Псари. 2-га коломийська бриґада отамана Тінкля — Підгайці, Скоморохи, Свистільники, Чагрів, Журів, Бурштин, Підмихайлівці, Явці і Васютин. 8-ма самбірська бриґада от. Гофмана — Монастириска, Комарівка, Тростянці, Деліїв, Межигорці, Болшівці і Болшів. Мій курінь ішов понад самим Дністром — із боєм зайняв села — Петрил ів, Устє Зелене, Маріямпіль, Вашків, Дубівці, Мартинів і Букачівці.

В тому самому часі ІІ-гий корпус зайняв Галич та цілий ряд сіл та в дні 20-го червня у важкому бою здобув Бережани, а 1-ший корпус зайняв в днях 21-го і 22-го червня Підкамінь, Лукавець, Пуків і Броди. В дні 26-го червня т. зв. чортківська офензива дійшла до лінії Дністер — Свирж — Букачівці— Перемишляни — Красне — Броди.

На цій лінії поляки стягнули цілу армію (6 дивізій) ген. Галера і вдарили на нас протинаступом. Прийшло до завзятих дводенних боїв і в дні 28-го червня поляки перервали наш фронт під Янчином та повели свою протиофензиву. Начальна Команда з причини цілковитого браку муніції видала приказ до загального відвороту на цілому фронті. Тим разом відворот армії був вповні упорядкований. З початком липня армія опинилася знову між Стрипою й Збручем. В цьому районі зайшла знову зміна в Начальній Команді, а саме: диктатор Петрушевич звільнив Начального Вождя УГА, ген. Грекова і шефа штабу полк. Штіншіц-Тернову, а на їх місце іменував Начальним Вождем ген. Мирона Тарнавського, а шефом штабу — полк. Альфреда Шаманека. Нова Начальна Команда видала приказ до переходу УГА за ріку Збруч, в дні 16-го липня 1919 року.

З УГА на Східній Україні
Перехід УГА за Збруч

Дня 16 липня 1919 р. УГА перейшла на Велику Україну, за річку Збруч і згідно з наказом зосередилась: І-ший корпус в районі Лянцкоруня, напрям на Балин, ІІ-гий корпус біля Ориніна, напрям на Шатаву, ІІІ-ий корпус в околиці Фридрихівка-Ходорівці, напрямом на Янчиці. Начальна Команда УГА примістилась в Камянці Подільському.

ІІІ-тий Галицький корпус переправився за Збруч в районі Ґермаківка—Іване Пусте, вночі, з 15-го на 16-го липня 1919 р. 8-ма самбірська бриґада того ж корпусу одержала приказ обсадити останню оборонну лінію перед Збручем, а саме: ІІІ-тий курінь пор. Данила Бізанца обняв оборону міста Борщева, ІV-тий курінь пор. Миколи Підгірного обсадив догідні становища перед селом Ґермаківка, а ІІ-гий курінь сот. Станіміра і І-ший курінь пор. Антона Тарнавського зайняли позиції на ліво від села Ґермаківки, захищаючи залізничий шлях і містечко Іване Пусте. Приказ звучав — за всяку ціну здержати ворога, щоб уможливити етапові і запасовим частинам перехід за Збруч та перевіз військового майна із потягів, що накопичились на лінії Борщів—Ґермаківка—Іване Пусте. Наші курінні обози мали помагати виладовувати з вагонів всяке воєнне майно, навантажувати на підводи та перевозити його-за Збруч. На фронті було спокійно. Щойно по полудні ворог рушив в наступ на Ґермаківку і Борщів. В Ґермаківці ІV-тий курінь пор. Підгірного, маючи догідні становища, задержав ворожий наступ, зате на відтинку ІІІ-го куреня пор. Бізанца ворог вспів вдертись до міста Борщева. Тоді ми одержали приказ знищити решту воєнного майна на двірці і перейти бойовим порядком за Збруч. Ми приказ виконали і знищили досить поважну кількість бензини, нафти, а то й соли (в тих товарах на Великій Україні відчувався діймаючий брак) і над вечір перейшли вбрід річку Збруч. Мій ІІ-гий курінь примістився на узгір’ї села Ніври, в тіні великого вишневого саду, чекаючи дальших приказів. Дерева були обильно обліплені спілими і сочистими вишнями. Перемучені й спрагнені стрільці споглядали на сад з неописаною жадобою заспокоїти спрагу, а то й голод, але ніхто не важився зірвати хочби одну вишню, бо був гострий наказ не рушити чужої власности! Селяни прийняли нас недовірчиво, а навіть і ворожо, як небажаних австріяків. Вони боялись, що поляки підуть за нами війною і знищать їх село. Ми були змушені заночувати на тім же узгір’ї, обезпечившись сильно від сторони Збруча і від села. На другий день, вчасним ранком, ми рушили в дальшу дорогу і зполудня прибули до місця призначення, до села Фридрихівки. Тут ціла 8-ма бриґада розтаборилась на великому майдані перед селом, на кількаденний відпочинок. Вступ до села команда бриґади заборонила, бо селяни погрожували нам роззборснням. Мимо душного дня селяни ходили в довгих російських шинелях краєм села, гуртками й одинцем, щось говорили чи дебатували і ворожо споглядали в нашу сторону. Це нас непокоїло і пригноблювало. Невже ж це відпочинок для нас, струджених боями і форсовними маршами? Ми були змушені обезпечуватись заставами як на справжньому фронті. Дотого ми прийшли за Збруч цілковито неприготовані до дальшого ведення війни, так під зглядом прохарчування, як і належного узброєння. Наші обозні валки вспіли забрати з собою тільки невеличку кількість харчів і муніції, весь прочий воєнний матеріял ми були змушені залишити чи знищити перед Збручем. Галицькі вузькоторові залізниці доходили тільки до Збруча, а за Збручем були вже наддніпрянські, широкоторові шляхи, непридатні для галицьких потягів. Тому треба було переладовувати весь воєнний матеріял з галицьких потягів до наддніпрянських, а де не було залізничого получения, треба було весь той матеріял навантажувати на підводи та перевозити за Збруч. На це не було ні часу ні потрібної кількости підвод, бо ворог наступав нам на п’яти. В слід за тим УГА опинилась на Східній Україні так сказати б, голіруч, без належного запровіянтовання й узброєння. Вже по кількох днях нашого т. зв. відпочинку забракло харчів, головно хліба, а подекуди і соли. Подібно малася справа і з нашим австрійським узброєнням — крісами, скорострілами й артилерією, до яких австрійської муніції не було, а давна російська муніція ніяк не надавалася. Про це все Начальна