Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

Наша група Гофмана мала теж поважні втрати в людях і матеріялі. Головною її силою був мій ІІ-гий курінь, який все ще числив понад 300 стрільців бойового стану та мав в цілості збережений обоз. Решта куренів групи — І-ший пор. Тарнавського, ІІІ-тий пор. Бізанца та ІV-тий пор. Підгірного мали заледве по 50–90 стрільців-бойовиків. В групі настала певного роду депресія й бойовий дух підупав. Вистрашені стрільці ходили та збирались гуртками, підслухуючи, що говорять між собою старшини. А старшини — одні цілком зневірились і збайдужніли, а другі дебатували завзято, що й як дальше робити, шукаючи винних. Я належав до тих других і ми скликали в цій справі старшинську нараду. Під час дискусії виявилось, що головним виновником нашої програної були — уряд і Національна Рада, які замість того, щоб провадити політику згідну з воєнним часом, себто в дусі «все для воюючого фронту і перемоги» на ділі цей фронт занедбували, не доставляючи йому ні старшин ні стрільців ні так конечного воєнного матеріялу, — муніції і зброї. Перед у цьому вели соціялістичні та радикальні посли, які своєю пропаґандою проти старшин, «що дірвались влади і катують бідних стрільців і т. д.» та своєю розкладовою роботою проти армії, як цілости, накоїли багато лиха так на фронті як і в запіллі. У висліді цієї наради ухвалено: поробити заходи щодо встановлення якнайскорше військової диктатури, про яку вже від довшого часу ішли розмови між старшинами та переведення деяких змін в обсаді вищих команд. Щодо нашої 8-мої самбірської бриґади, рішено просити полк. Кравса, щоб усунув свого шефа штабу пор. Якверта, до якого старшини не мають довір’я, закидаючи йому нефаховість, а навіть і злу волю, покликаючись на його прикази недоцільного розпорошування наших сил під час вовчухської офензиви й дефензиви за командування ген. Ґембачева. З такими ухвалами вислано в делеґації до полк. Кравса — мене від піхоти і сот. Йосипишина від артилерії. Полк. Кравс вислухав нас уважно і заявив, що подасть це все до відома вищій команді службовою дорогою, а нас обох діймаючо скартав, що ми, як військо, повинні слухати приказів, а не мітинґувати в справах, які до нас не належать.

Подібні наради старшин мали відбутись і по інших корпусах, що в значній мірі причинилось до пізніших важних змін політичного й військового характеру. Дня 9 червня 1919 р. Президія Національної Ради і Державний Секретаріят передали всю владу д-р Євгенові Петрушевичові та проголосили його уповноваженим диктатором ЗУНР. Ставши диктатором д-р Петрушевич звільнив негайно ген. Омеляновича-Павленка з армії, на його місце іменував новим начальним вождем УГА енергійного наддніпрянського генерала — Олександра Грекова, а шефом штабу назначив полк. Карла Штіпшіц-Тернову. Ці зміни на найвищих щаблях державної драбини вплинули успокоюючо в запіллі та піднесли бойового духа на фронті.

Плян наступу на Чортків вийшов начебто з низу, з ініціятиви 3-ої і 7-мої бриґад, які спонукали Начальну Команду до видання оперативного наказу ч. 7 з 7-мого червня 1919 р. — ударити на Ягольницю і Чортків, за підп ісом ген. Омеляновича-Павленка і сот. Вільгельма Льобковіца, начальника оперативного штабу. Згідно з тим наказом бриґади ІІ-го корпусу, 3-та і 7-ма, під проводом полк. Арнольда Вольфа та підп. Альфреда Бізанца здобули 7-го червня Ягольницю, а 8-го червня — Чортків, після чого нова Начальна Команда, під проводом ген. Грекова, видала в дні 9-го червня 1919 р. наказ до загального наступу на цілому фронті, а саме: І-ший корпус мав іти на Теребовлю і Тернопіль, ІІ-гий корпус — на Бучач, а ІІІ-тий корпус здовж лівого берега Дністра — на Язловець — Коропець — Нижнів.

Наша група Гофмана мала рушити до наступу на Язловець ранком, дня 10-го червня. Напередодні цього наступу приїхав до нас полк. Кравс в товаристві польового духовника отця Пелеха, зарядив збірку цілої групи, включно з артилерією, відбув перегляд всіх частин групи, після чого отець Пелех виголосив палку промову релігійно-національного змісту. По цій промові полк. Кравс скликав усіх старшин і в формі відправи пояснив нам плян наступу, а саме: всі піхотні частини мають сьогодні вечером зайняти випадові позиції в давніх російських окопах, між селами Цапівці і Базар, напроти Новосілки Язловецької й Язлівця. ІІ-гий курінь сот. Станіміра, як найсильніший, має наступати фронтально просто на Язловець, на ліво від нього, в напрямі Дуліб і Новосілки Язловецької, має вдарити ІІІ-тий курінь сот. Бізанца, а на право мають розвинутись І-ший курінь пор. Тарнавського і 4-тий курінь пор. Підгірного. Наступ має відбутися в той спосіб, що піхотні частини, з браку муніції (5-20 набоїв на кріс), не сміють стріляти, тільки під огневим прикриттям власної артилерії мають скоро посуватись вперед і в рукопашному бою змусити ворога до втечі. Згідно з цим наказом ми віднайшли вказані нам позиції і ранком, як тільки почало сіріти, розвинулись у дві рідкі і широкі розстрільні, сто кроків одна за одною та скорими скоками вперед, рушили до бою. Наша артилерія відкрила гураґанний огонь, обстрілюючи влучно польські становища так, що ворожі скорострільні та крісові кулі перелітали понад наші голови і ми могли скоро посуватися вперед. Відізвалась і ворожа артилерія, обстрілюючи нас ґранатами і шрапнелями. Я з ордонансами і адьютантом примістивсь між розстрільними та кермував боєм, даючи прикази і знаки щодо відповідних скоків вперед у догідні до цього моменти. По чотирогодиннім бою, моя передова розстрільна наблизилась до ворога на яких 200 кроків і я дав приказ задній розстрільній, щоб вона скоро долучила до передньої і в розгоні пірвала її до штурму на ворожі окопи. Між перебігаючими стрільцями я запримітив босого старшого десятника Сорочака і в поспіху спитав: «А черевики де?» «Шкода їх дерти! — впала відповідь — нових нема звідки дістати». Так наші стрільці берегли своє взуття! Понеслось грімке «гурра», ми кинулись на ворожі окопи і ворог подавсь у безладі назад. За кілька хвилин приґальопувала батерія сот. Царевича і прямим огнем та картачами почала обстрілювати утікаючих поляків. Решта батерій звернули свій огонь на міст на Стрипі