Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

зараз зробимо тут порядок!», а дальше не тямлю. Я втратив притомність і поваливсь на землі. Опам’ятавшись — мене розхрістаного підтримували стрільці — я остовпів з дива! Переді мною стояли в лавах — мій ІІ-гий курінь та кілька стрілецьких колон, більших і менших. Десь, неначе з під землі, з’явились старшини та підстаршини й упорядкували здержасу мною стрілецьку масу. Першим приступив до мене пор. Петро Савицький і зголосив: «Пане сотнику, голошу слухняно, що мій відділ числить…» стільки, а стільки старшин, підстаршин і стрільців. Я зовсім прийшов до себе, відбув короткий перегляд всіх частин та видав відповідні прикази щодо обсади нового фронту, висилаючи наперед і на боки розвідні стежі. Так мені вдалось здержати паніку під Новосілками Гостинними в дні 15 травня 1919 р.

На цій другій оборонній лінії під Новосілками, в провізорично збудованих окопах, ми заночували. Вернулись розвідчі стежі й донесли, що на право нема нікого, перед нами під Рудками окопуються поляки, а на ліво, коло села Загіря зайняв становища курінь пор. Миколи Підгірного з крукеницької групи. Наша команда групи має находитись в селі Корналовичі, за Дністром. По півночі прийшов з групи Гофмана приказ, щоб сот. Станімір зі всіми зібраними в Новосілках частинами відступив негайно на південь, за Дністер і обсадив село Гординю, бо поляки проломили вдруге фронт між крукеницькою і хирівською групами і цілою силою напирають на Самбір. Користаючи з ночі, ми зараз залишили Новосілки і ранком, 16-го травня прибули до місця призначення. Тут вже були розбитки з групи «Крукеничі» і разом з ними ми стали творити нову лінію спротиву під командою групи Гофмана. Мій курінь обсадив село Гординю, пор. Петро Савицький зі своїми розбитками зайняв позиції перед селом Корналовичі, курінь сот. Корабейка обсадив село Калинів, а курінь пор. Підгірного село Бабина. На право від мого куреня находилась полоса наддністрянських болот. Та не довго ми залишились на зайнятих позиціях. Ще того самого дня, пізнім вечором, прийшла вістка, що поляки зайняли Самбір, і тому команда групи Гофмана стягнула всі крукеницькі курені назад і обсадила ними села Дубляни і Кранцберґ. Ранком 18-го травня поляки вдарили на нас великою силою і коло полудня зайняли оба села — Дубляни і Кранцберґ. Наші частини подались назад, не вспівши повідомити мого куреня про свій відворот. Ми дальше держали фронт, відстрілюючись. Щойно, коли ми дістали огонь з боку, тобто від сторони Дублян, стало ясним, що нас ворог окружує і я дав приказ до скорого відвороту вздовж Дністра, в північно-східньому напрямі. Одинокою польовою доріжкою, серед мочарів, ми рушили в дорогу, залишаючи одну сотню як прикриття, з тим, що по 10-тьох мінутах ця сотня має долучити до куреня. Перемучені й оболочені стрільці мусіли часто попихати і витягати вози з болота чи калабань. Таким утяжливим маршем ми дістались вночі до села Волоща і тут заночували, з тим, щоб ранком якнайскорше дістатись до Дрогобича. Тимчасом селяни донесли нам, що поляки вже як не в Дрогобичі, то під Дрогобичем і ми рішились іти дальше вздовж Дністра в напрямі Стрия, де мала бути команда 3-го корпусу. Вийшовши з села Волоща, нас обстріляла якась артилерія зі сторони села Горуцько. Моментально ми розвинулись у розстрільну й обсадили невелике теренове підвищення обабіч дороги, відсилаючи обоз з поворотом до села, звідки щойно вийшли. Чия це була артилерія, наша чи ворожа, ми не знали, і я вислав двох вістових з імпровізованими білими хоруговками на звіди. Вістові рушили чвалом вперед вимахуючи білими хустинками й артилерія перестала стріляти. По півгодиннім очікуванні, ми запримітили наших вістових, як повним ґальопом, гнали до нас, вимахуючи шапками. Це був знак, що в Горуцьку були наші частини, і я дав куреням приказ до збірки й дальшого маршу вперед. Між тим вернули вістові і згопосили, що в Горуцьку є наші частини, а іменно — курінь сотника Стефанова з одною батерією. Скорим маршем ми рушили в дальшу дорогу і перед полуднем були вже в Горуцьку. Нам на зустріч вийшов сет. Стефанів і почав оправдуватись та питати, чи його артилерія не спричинила нам якої шкоди? Від сот. Стефанова я довідався, що він рівнож втратив зв’язок зі своєю бриґадою, що начебто відійшла десь на Жидачів, і тепер він не знає, як до неї дістатись, бо поляки з Миколаєва йдуть на Стрий, який як кажуть, ще в наших руках. По короткім відпочинку та видачі сотням обіду, оба наші курені рушили в дальшу дорогу, мій — на південь, у сторону Стрия, а його — на схід, в напрямі Жидачева. Пізнім вечором ми прибули до Стрия. В Стрию не було ні наших, ні польських частин і ми бойовим порядком перемаршували через місто і подались до села Фалиш, де знайшли нашу групу Гофмана, і там заночували. Сотник Гофман поінформував мене про критичне положення його групи, яка силою обставин найшлась на крайньому, лівому крилі УГА і зависла у повітрі, бо гірська бриґада от. Перського і більша частина групи «Глибока», відтяті поляками, перейшли до Чехо-Словаччи-ни. Його група, це фактично розбитки зі всіх трьох груп 8-мої самбірської бриґади, незіграні і нездисципліновані з собою, чого серед безнастанних відворотів не можна ніяк осягнути і, як така, не є вповні боєздатна. Саме тепер приділено до групи ще один свіжий курінь з-під Львова, 3/24 курінь пор. Данила Бізанца, так, що обсада нашого відтинку представляється в той спосіб, що курінь пор. Савицького держить село Верчани, на ліво від нього курінь пор. Данила Бізанца обсадив оба мости, залізничий і дерев’яний, курінь сот. Корабейка зайняв становища в селі Братківці, а курінь пор. Підгірного в селі Довге. Мій ІІ-гий курінь остав у Фалиші, як резерва групи. На цих позиціях група Гофмана залишилась два дні, бо поляки, увійшовши до Стрия без бою, в дні 20 травня 1919 р., дальше не наступали. Щойно вечором 21-го травня поляки зробили випад вздовж залізничого шляху Стрий — Ходорів, розбили цілковито курінь пор. Савицького і зайняли залізничий міст та села: Верчани, Підгірці й Лопатники. Мій курінь дістав з групи приказ перейти ніччю до Бережниці і звідтам рушити до протинаступу. Згідно з наказом ми рушили ранком, 22 травня до наступу, здобули село Лопатники, а коло полудня зайняли з поворотом Підгірці і Верчани. Тим часом, майже рівночасно з нашим протинаступом, поляки зі Стрия повели свій наступ вздовж битого шляху в напрямі Болехова, і група Гофмана була змушена відступити аж за