Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані
У листі до Коцюбинської М. Х. та інших знайомих Стус виклав свою думку щодо національної політики, репресії українців, духовного існування народу, висловлював намір продовжити боротьбу за соціальну справедливість демократичним шляхом. За умов, коли в той час була спотворена і деформована ленінська національна політика, визнання Стуса винним в тому, що в листі він зводив наклеп з цього питання, є безпідставним.
Не містить наклепів і лист до Л. Лук’яненка, бо в ньому Стус висловив бажання бути членом «Українського наглядового комітету» і демократичним шляхом боротися за забезпечення інтересів національних меншостей, прав українського народу і незалежність України. Такого ж характеру і лист Стуса до Григоренка П. Г.
У листі до Р. Гамзатова Стус повідомляв про його і інших засуджених осіб за обвинувачення в націоналізмі, висловлювався про беззаконня, прохав переглянути всі справи політичних в’язнів країни і реабілітувати їх.
Зміст цього листа не містить ні антирадянських, ні наклепницьких тверджень.
З гуманістичних позицій став Стус на захист і Горбаля, бо вважав його засудження необґрунтованим.
Не можна розглядати як наклеп з метою підриву чи послаблення державного і суспільного ладу і думку Стуса про роботу правозахисних органів.
В загальному зошиті щодо марксистсько-ленінського вчення Великої Жовтневої соціалістичної революції Стус зробив записи про концепцію створення нашої держави, висловивши свою точку зору, і хоч вона є помилковою, суд не мав підстав і не навів доказів, що записи в зошиті були спрямовані на насильницьке повалення чи зміну радянського державного і суспільного ладу.
Аналіз віршів Стуса «Безпашпортний, закріпачений…», «Існує тільки дві форми…», «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою», «Колеса глухо стукотять…», інших документів, визнаних судом у вироку наклепницькими, свідчить про помилковість такого висновку.
Зміст показань свідків, на яких суд послався у вироку, також не свідчить про те, що розмови, які вів із ними та в їх присутності Стус, були спрямовані на підрив чи послаблення Радянської влади.
Із показань Баннікової вбачається, що з приводу проекту нової Конституції Стус у 1978 р. висловлювався як про «фікцію» для обману радянських людей і світової громадськості, вважав, що їх права порушуються, розповідав про себе і безпідставне його засудження за переконання. Він говорив, що державний лад нашої країни не відрізняється від режиму дореволюційної Росії та фашистського, Сталін від Гітлера, бо з його наказу вбито багато невинних людей. Висловлював бажання стати членом організації, яка бореться за права людей.
За показаннями свідка Никифоренко, їй Стус розповідав про безпорядки у в’язниці, що він безпідставно засуджений, бо боровся за право людей на краще життя, вихваляв умови життя за кордоном. Твердив про порушення законів Радянським урядом, утискування прав людини, про колоніальну залежність України від СРСР, що з України все вивозиться в Росію, тому українці погано живуть.
Із показань свідка Жеренкова вбачається, що Стус говорив про погане медичне обслуговування в Радянському Союзі і вихваляв закордонне, про утискування прав людей, доводив, що соціалістичний лад держиться на насильстві, марксистсько-ленінське вчення вважав утопією, доводив перевагу особистої і приватної власності над колективною.
Як показав свідок Грибанов, у розмові з ним Стус говорив про порушення прав громадян і переслідування людей, які боряться з такими порушеннями. До таких людей він відносив і себе та осіб, засуджених за антирадянську діяльність або висланих із СРСР, вихваляв їх, говорив про переслідування таких співробітниками КДБ.
Аналогічні цим і показання свідка Войтовича.
Про те, що Стус висловлював невдоволення державним і суспільним ладом, говорив про обмеження радянських людей у правах, переслідування тих, хто виступав із критичними зауваженнями, доводив, що винні у цьому керівники партії і уряду, комуністи, показував свідок Голубенко.
Свідок Ковальов показав, що Стус висловлювався за самостійну Україну, вважаючи справжніми лише західних українців, говорив, що страждає за переконання та боротьбу за волю для України, за демократичні права для народу.
З показань свідка Сірика, який спілкувався зі Стусом у виправно-трудовій колонії, видно, що останній рекомендував йому читати різні рукописні документи націоналістичного, ідейно-шкідливого змісту, говорив про порушення прав людини і беззаконня в країні. Доводив, що Україна в складі СРСР перебуває у підневільному стані, є колонією Москви, заявляв про насильницьку русифікацію органів Радянської влади і комуністів. Твердив, що на терор проти засуджених за антирадянську діяльність треба відповідати нашим терором — масовими голодовками, невиходом на роботу, написанням скарг, закликав до об’єднання всіх «антирадянщиків», щоб вони не ворогували між собою.
Аналіз цих доказів, на які послався у вироку і суд, свідчить про те, що Стус у письмовій та усній формі висловлював свої переконання і погляди, які на той час не відповідали позиції офіційних органів, окремі з них були і шкідливими, але публічних закликів до насильницького повалення, підриву чи послаблення Радянської влади він не допускав. Доступними методами Стус боровся за становлення демократичних засад в суспільстві, проти окремих порушень, допущених в той період.
Тому в діях Стуса відсутній склад злочину, в зв’язку з чим вирок підлягає скасуванню, а справа — закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК УРСР.
Вирок від 7 вересня 1972 р., яким Стус був засуджений за ст. 62 ч. І КК УРСР на 5 років позбавлення волі, постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 15 червня 1990 р. скасовано і справа закрита за відсутністю в його діяннях складу злочину. Цією ж постановою скасована і касаційна ухвала.
Керуючись ст. ст. 393, 394 КПК УРСР, судова колегія, —
ухвалила:
Протест Прокурора Української РСР задовольнити.
Вирок судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 2 жовтня 1980 року відносно Стуса Василя Семеновича скасувати, а справу на підставі п. 2 ст. 6 КПК УРСР закрити за відсутністю в
