Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Деякі з них потрапили в капіталістичні країни і широко використовувалися буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.

З тією ж ворожою метою Стус В. С. займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад, хоч його 19 жовтня 1976 року та 19 червня 1978 р. було попереджено офіційно про недопустимість дій, які суперечать інтересам державної безпеки.

Зокрема, у грудні 1976 р. Стус виготовив наклепницький документ — «заяву» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж надіслав до Прокуратури Союзу РСР, в якій порочить радянський державний і суспільний лад, схвалює діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини.

У 1976 р. Стус виготовив «Відкритого листа до І. Дзюби», в якому твердить, що на Україні в 1972–1973 рр. начебто відбувся «антиукраїнський погром», цей документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, а також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР.

Восени 1977 р. Стус виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка Бадзьо Г. В., в якому зводить наклепи на радянський державний і суспільний лад, національну політику КПРС та дружбу українського і російського народів, і надіслав його цим особам.

У листопаді 1977 р. Стус виготовив листа до Лук’яненка Л. Г., тоді ж надіслав йому. В листі він зводить наклепи на радянський державний і суспільний лад, підбурює «однодумців» проводити ворожу діяльність «в більш широкому планов», висловлює бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету».

В кінці 1977 р. Стус виготовив «лист-звернення» до одного із членів Президії Верховної Ради СРСР, в якому твердить про «беззаконие и насилие», що він і інші особи репресовано лише за їх «переконання», і зберігав за місцем свого проживання.

У грудні 1977 р. Стус виготовив «листа» до колишнього мешканця м. Москви Григоренка П. Г., якого за систематичне вчинення дій, несумісних з належністю до громадянства СРСР, позбавлено громадянства СРСР, і зберігав за місцем проживання. У листі паплюжаться органи правосуддя, яких він наклепницьки називає ворогами народу, зводяться наклепи на радянський суспільний лад.

У листопаді 1979 р. Стус виготовив «заяву» до Прокуратури УРСР, в якій, виступаючи на захист Горбаля, судимого за антирадянську діяльність і заарештованого за вчинення іншого злочину, він наклепницьки заявляє, ніби радянські правозахисні органи «вдаються до брутальних способів розправи і дискредитації людей», що зневажаються права людей. Текст цієї «заяви» він надіслав до Прокуратури УРСР, до мешканки м. Москви Лісовської Н. П., два примірники зберігав у себе.

«Заява» потрапила за кордон і використовувалася в підривних акціях проти СРСР.

В період із серпня 1979 р. до травня 1980 р. Стус виготовив рукописний документ без назви у загальному зошиті, у якому містяться злісні наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, на марксистсько-ленінське вчення про соціалістичну революцію, ленінізм. Цей зошит він зберігав за місцем проживання.

В цей же період він зберігав раніше виготовлені: рукописні вірші «Безпашпортний і закріпачений…», «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», «Колеса глухо стукотять…» та два інших документи.

У віршах та документах зводяться наклепи щодо політики КПРС і Радянської влади відносно колгоспного селянства, на демократичні основи нашої країни, соціалістичну законність, радянську дійсність.

В другій половині 1979 — на початку 1980 рр. Стус виготовив для розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість», в якому з націоналістичних позицій зводить наклепи на державний і суспільний лад, виправдовує антинародну діяльність бандитів ОУН-УПА, і зберігав його у себе вдома.

Крім цього, протягом тривалого часу Стус з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську агітацію і пропаганду в усній формі.

Спілкуючись у виправно-трудовій колонії № 19 Мордовської АРСР із засудженим Сіриком М. І., він систематично висловлював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, твердив про порушення прав людини, беззаконня в країні, про «насильницьку русифікацію України», закликав його до активної ворожої діяльності, при цьому говорив, що для цього всі засоби боротьби підходять.

Такого ж змісту розмови Стус вів з мешканцями селища Матросова Тенькінського району Магаданської області в період з весни 1977 до літа 1979 р., перебуваючи в засланні, зокрема з Шаврієм І. Н., Шаріповим Р. Г., Банніковою А. М., Радевичем Є. В., Голубенком В. В., Русовим Є. К., Ковальовим Г. І., Грибановим В. Я., Мастраковим П. М., Войтовичем В. С., Никифоренко Н. К., Жеренковим М. М., а також в присутності Стефановського Б. Г. і Казакова П. В. Він твердив про відсутність демократії, порушення прав людей у Радянському Союзі, колоніальну залежність України від Москви, «насильницьку русифікацію» українців, зводив наклепи на внутрішню політику КПРС і Радянського уряду та заявляв, що «українцям» треба вести «національно-визвольну боротьбу» за «звільнення України».

У протесті ставиться питання про скасування вироку і закриття справи за відсутністю в його діяннях складу злочину.

Заслухавши доповідача, висновок прокурора, який підтримав протест, обговоривши доводи протесту та перевіривши за матеріалами справи законність і обґрунтованість вироку, судова колегія знаходить, що протест підлягає задоволенню.

Викладені у вироку фактичні обставини справи відповідають доказам, але на підставі цих доказів суд зробив необґрунтований висновок, що дії Стуса були спрямовані на підрив чи послаблення Радянської влади.

Зокрема, заявою до Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1976 року, яку Стус надіслав у Прокуратуру Союзу РСР, він реалізував своє право на захист гарантованих Конституцією СРСР політичних та особистих прав і свобод. В ній він посилався на необґрунтоване засудження його і інших осіб за політичні переконання, безпідставне утримання громадян в психіатричних лікарнях, прохав про реабілітацію і вирішення поставлених ним питань згідно закону. Заява підлягала до перевірки і відповідного реагування, тому пов’язані з цим звернення до Стуса суд необґрунтовано розцінив як злочин.

Без достатньої перевірки тверджень Стуса у «Відкритому листі до І.