Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов
14 вересня.
В Швайцарії, здається, Лукасевичеві щось удасться. Оповідають думку Тілля, що нібито справа з Кримом вирішиться для нас добре; що Симферопольський уряд не є вже такий неуступчивий; що німці натискають на нього, отже до порозуміння прийде.
Бачився з Біським і Піснячевським. Нові чутки про галицький целібат і про митрополита Шептицького. Пригадується мені моя нічна візита у нього на Горі, коли то я, В. Дорошенко і А. Жук, кілька днів перед заняттям Львова царською армією в 1914 р., ідучи на двірець, — місто було темне, без вогнів, без фіякрів, мертве, на останній потяг із Львова, вступили до св. Юра. Пригадалась мені рівнож як я відвідав митрополита, разом з ґр. Мих. Тишкевичем, в Швайцарії в 1917 р., де він перебував деякий час після повороту з російського інтернування. По нашій розмові про унію, він поручив мені читати Апологію Вайса. Здається, думав зробити з мене пропаґатора справи церковної унії.
Виправдуючись перед московською пресою, перед своїми однодумцями, лібералами російськими, обілюючи себе і своїх, не забув С. Єфремов в "Новій Раді" і мене: — "Хто і де нападав колись на російську культуру? Назвуть, звичайно, зараз же імя Донцова. Але він відповідає сам за себе. А потім — не можна ж за однобічність навіть кількох людей обвинувачувати цілий рух". Отже держава і нація українські — це для "ес-ефів" ("Сафандул" як їх ще звуть) — це тільки "рух"! Ще й до того зовсім не ворожий російській культурі[28].
21 вересня.
В неділю приїхав ґен. Ґреков. З кількох слів професорів Вебера і Зерінґа, яких наші політики уважають офіційними емісарами уряду німецького; зі слів Полтавця Коновальцеві, що гетьман жичить порозуміння з Національним Союзом, повстала маса чуток про зміну кабінету. Головою Національного Союзу вибраний Винниченко. В перший раз я пізнав його в Києві в 1907 р. на Жилянській у Порша. Пригадую перше вражіння: я не міг з дива вийти, невже так може виглядати письменник? Щось в очах, в обрисі уст виглядало мені як дуже неінтеліґентне. Потім стрічався з ним, а властиво не з ним, а з його творами, коли сидів на Лукіянівці в 1907-8 рр. Тоді всі камери захоплювалися свіжо випущеним с. — дем. збірником "Дзвін", в якім зявився якийсь (забув заголовок) твір Винниченка. На улюблену його тему "чесности з собою" і "полової моралі". На мене цей твір не зробив ніякого вражіння. Потім бачився з ним в 1910 чи 1911 р., у Львові, коли часово він і Л. Юркевич там мешкали. Відносини між нами почали псутися з двох причин: йому не подобалися тоді мої статті в "Нашім Голосі", який, як місячник, видавали на спілку наші і галицькі соціял-демократи. Знаходив він ті статті зашовіністичні. Але найбільше був він обурений, коли я не прийшов на читання приготованого до друку якогось його твору, який слухали запрошені ним партійні товариші.
22 вересня.
Полк. Косак просив авдієнції у гетьмана. Приходив до мене кн. Фюрстенберґ, радник австро-угорського посольства. Говорили про чутки про австрійську мирову ноту, і про біжучу політику.
Приїздили наші люди з Катеринослава, від партії. Ті самі нарікання: доноси, переслідування, неможливість розвивати орґанізацію. Приходили галичани, знов хочуть говорити з гетьманом. Вчора бачив його: задоволений, в добрім настрою.
23 вересня.
Були з Леонтовичем і Шеметом у Славинського. Це є типовий "ес-еф"[29].
25 вересня.
Тілль винайшов формулу: ми, середні партії маємо злучитися на ідеї гетьмана і… федерації. Крім того, нічого не мати спільного з Петлюрою. Виразив йому свою думку про федерацію. Проти федерації удалося помістити в "Новій Раді" статтю.
Стрів Цьокана. Оповідав, що я разом з Луценком і А. на чорній листі у французів, бо ті "мають документальні дані, що я теж робив переворот 29 квітня". Як то все глупо!
Приходив др. Кекало з Харкова і другий член партії з Катеринославу з листом від Яворницького. В Харкові відбулися збори, влаштовані бувшим старостою, ґен. Залєським і проф. Поґодіним. На цих зборах було до 2000 російських військових старшин царських, на яких отверто жадалося відбудовання "єдиної і неділимої Росії". Одного українського старшину, який пробував протестувати, мало не вбили. В Катеринославі староста Черніков тероризує нашу партію.
У Шемета мешкає Біленький. Перед від'їздом до Відня — він був членом тамошнього нашого посольства — просив у Дорошенка інструкцій для Липинського. Оповідав про Ш-на. Той переїздив через Відень до Болгарії і випросив у Липинського концепт його промови до болгарського посла у Відні, щоби використати його до своєї промови в Софії. Липинський боявся, щоб він не переплутав і не ужив на офіційній авдієнції слів, сказаних Липинським на бенкеті.
Боюсь, що з партії багато не вийде. Два її члени — одни властитель камениці, другий, який, як сам мені казав, продав щойно двадцять і пять десятин лісу по 7000, — дали на партію кожний аж по 1000 крб.
Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би… І нагло кине все і поїде на огірки в село. В найгарячіший час місяцями буде сидіти в якійсь дірі.
Приходив Луценко. З кабінетом, мабуть, нічого не вийде. Виробив Міхновському перепустку на побачення з Ковенком. Тепер всі вже, мабуть, пізналися на Кістяковськім. Ці арешти — діло його рук.
26 вересня.
Нині ходив до ґен. Спаноккі. Просив його інтервенції в справі Катеринославських подій.
Галіп і Ткаченко питалися Міхновського, чому хлібороби-демократи не вступають до Національного Союзу. Говорили, що єдина сила власне за хліборобами і т. п. Це, мабуть, фортель. Їм потрібні хлібороби для якоїсь партійної махльойки.
27 вересня.
Переказували мені з союзанських кругів, що Тілль сміється з меморандуму Національного Союзу. Каже: "Вассер, вассер"!
Коли мені доводилося сперечатися з союзанцями з приводу нашого виступу з Національного Союзу, все наводили мені приклад Міхновського, який ніби то стоїть добре з ними. Тепер коли він приїхав, двічі — раз отверто, удруге — підступом, старалися затягти його до себе. Не вдалося! Хоч з другої сторони він занадто імпульсивний. Нині в присутності Л. остро критикував нашу партію. Я мусів пізніше представити йому, яке то вражіння зробить,
