Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов
Вчора Міхновський читав проект відозви до селян. "Ес-ефи" починають рити під Липинським, бо він є "поляк", який "зрадив Україну". Галицькі українці теж довший час не могли погодитися з другим "паном", митрополитом Шептицьким. Пригадую, вісім чи десять літ тому наробила сенсацію одна стаття в львівськім "Ділі", в якій митрополита назвали Валенродом.
Коли я вернув в березні сюди, побачив, що з тими людьми — з соціялістами і демократами — мене ніщо не вяже. Скорше міг знайти спільну мову з Скоропадським, Липинським, Шеметами, Міхновським, Біленьким. Мабуть тому, що я, як і вони, вийшов з того самого, поміщицького, середовища.
28 вересня.
Два документи. Один — про збори, влаштовані проф. Поґодіним і ґен. Залєським у Харкові. Опріч того, що вже знав про цю справу, довідався з документу, що німці мали обіцяти їм зброю. Другий документ привіз катеринославець; є це лист верхньодніпровського старости до місцевої кооперативи з закликом помагати орґанізувати армію для відбудови Росії.
30 вересня.
Зачинається паніка. "Н. Союз" іде до Тілля, Міхновський до гетьмана. М. Галущинський повідомив, що галичани хотіли б, щоб я в їх справі, у справі їх відносин до гетьмана буз поінформований. Дістав лист від Пилипчука в справі редактора "Народної Волі", якого арештували.
Був у Шишманова. Мило, як все, приняв мене, йому подобається те, що він називає моїм реалізмом. Читав мені довірочно депеші, які прийшли до посольства. Положення в Болгарії дуже поважне. Крок Малінова був офіційним. Ґенздієва випущено з тюрми. Шишманов "переключається" на Антанту. Докоряє німцям за їх політику на Україні. В цім ми зійшлися. Розмовляли довго. Сьогодні дістав запросини від К. Лоського на обід на честь Ґумеруса, фінляндського посла[30].
1 жовтня.
На Терещенківській бачив Дорошенка. Запрошує мене їхати з собою до Берліну. Вибрав час! З Болгарією зле. Говорив мені про можливу зміну гетьманського кабінету, до якого мають ніби то ввійти Лотоцький і Славінський. Бачився з Суровцевою і д-ром Лукасевичем. Останній оповів про вислід своєї подорожі до Швайцарії. Швайцарія готова прийняти нашу місію.
Увечері бачив Дорошенка. Депеша від Шульгина, лишається в Болгарії в кожнім разі. Там зачинається хаос. Багато війська німецького скеровано туди.
Рано був у мене прокурор Пащевський, який стояв близько до діячів квітневого перевороту. Запросив мене на одні збори, о 6 ввечері. Показується, це збори в приміщенні славнозвісного Коваленка (хлібороба) — "Невська Гостинниця". Ідея — орґанізувати інтеліґентські сили для боротьби хліборобської опозиції з Кочубеями. Незадоволення серед більшости хліборобів-власників з провідників їхнього союзу — повне. Готово прийти у них до розколу. Хотіли б вони, щоб наша партія уділила їм помочі проти їх провідників. Зїзд, в другій половині цього місяця покаже чи варта шкірка за виправку[31].
Візита Національного Союзу у німців скінчилася, як і треба було сподіватися, нічим. Німці майже глузують з них. У "Франсуа" стрівся з Д. Левицьким, який спішив на засідання, мабуть, Національного Союзу, здати реляції про авдієнцію. Міхновський ще не дістав побачення у гетьмана. У "Франсуа" стрів Добущака. Хоче, щоб я поміг зробити його нашим дипльоматичним курієром. В тій цілі, мабуть, наговорив мені компліментів.
2 жовтня.
Був проф. др. Ган. Розпитував про пресу, про "Селянське Слово", про "Національний Союз". Дивувався, чому ми не вступаємо в цю орґанізацію. Телефонував Шишманов: завішення воєнних акцій на болгарськім фронті — факт доконаний.
Увечері, в Клюбі обід, орґанізований Лоським на честь Ґумеруса.
Принагідні, звичайні нудні промови. Були й Палтов і Дорошенко. Останній спонукав і мене промовляти, але я подякував. Палтов був знову дуже чемний. Ґумерус запитався, чи я говорю по-російськи? — "Нур міт ден Дамен"! — відповів я. Оренчук, зі слів Козія, оповів про інтриги в ворожих мені колах в Берліні. Він думає, що це російські кола. Я ж думаю, що це колишні члени Союзу Визволення України, які ще в 1916 р. вели кампанію проти мене серед німців[32].
Після вечері стрів в Клюбі Д. Левицького. Вже в його очах Німеччина гине, Австрію треба розібрати. Вже майже симпатизує з большевиками. До чого б не прийшло в Німеччині, тамошні соціял-демократи Україні цілковито ворожі.
З жовтня.
Від Г. 4-го пропозиція вступити до редакції "Новостей Дня". Виходять в російській мові, стоять на плятформі української самостійности, пронімецької орієнтації (з чужомовних ґазет ще лише одна така, що стоїть на плятформі української самостійності!): "Дзєвнік Кійовскі" (Йоахіма Волошиновського). Сказав пан Ч., що я міг би мати вплив на ґазету. На мої слова, що мої любі земляки лаяли б мене за це, — відповів: — "Вас же ж і так лають"! Коли сказав, що робить пропозицію від імени головного редактора, я запитав: — "А що скажуть Ваші Діі мінорес — редакційні на це"? Але він не дав себе збити з пантелику і відповів: — "А на них можна наплювать! Ви ж завше плюєте на Діі мінорес".
Приходила пані Поліщукова — просить помогти визволити її арештованого чоловіка[33]. Ґазети вже подають відомість про Дорошенка і мою подоріж до Берліну. З "Новостей Дня" вже питалися про ціль цеї подорожі. Василенко робить перешкоди мойому від'їздові до Берліну.
Вулицями Києва пересувається богато австро-угорських і німецьких відділів. Мабуть, до Болгарії.
5 жовтня.
З редакції "Відродження" повідомили мене, що туди приходили якісь німці інформуватися, чи не є я антантської орієнтації.
Нині був Шишманов. Показав французьку телеграму — абдикація Фердинанда і вступлення на трон Бориса. Все йде шкереберть, від Антанти ми відділені лише Румунією, а може — Чорним морем. Тимчасом орґанізований російських кругів на Україні йде повною ходою. Наші офіційні політики мають вибирати: або — або! Міхновський був з Степаненком у гетьмана. Сьогодня підуть до нього з Національного Союзу. Лукасевич їде до Берна. Маю з ним поговорити.
8 жовтня.
Був ґр. Тишкевич двічі. Просив підтримати на посла в Туреччині одного пана, добре баченого у німців і австрійців, приятеля Енвер-Бея.
Лист від Липинського. Пише про ратовання держави.
Мав розмову з Низкоклоном. Каже, що я мав себе скомпромітувати через мою німецьку орієнтацію, близькість до гетьмана і через те, що я правий. Так, ніби то не Центральна Рада, не ес-ер Грушевський запросили німців на Україну! Так ніби то не наші демократи
