Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов
24 серпня.
Несотворені чутки. Що німці ніби то хочуть ужити астраханську армію, щоб нею відтяти ґен. Алєксєєва і змусити до угоди з ними. Мала приїхати до Києва делєґація московських промисловців пертрактувати з німцями про відновлення "єдиної і неділимої".
Рано був в каплиці палацовій на панахиді в 9-ій день смерти гетьманського сина. Гарний хор, урочисті співи.
Якби то все те панство з окруження гетьмана, яке бачив там, було все українське!
25 серпня.
В ґазетах зявилися спростовання в справі заяви Лизогуба, яке дістав від нього Дорошенко. Наразі отже — "ля фас є сове". Але чи суть?
Нині знову приходив інж. Пилипчук в справі арешту Лисого, і п. Лялька в справі реквізиції Молодого Театру. Німці, мабудь за намовою москалів, ніби умисно реквізують самі українські установи: недавно — Дніпросоюз, тепер — Молодий Театр. В той час, коли російсько-жидівські клюби для гри і шантани — множаться і цвітуть. З чийого дозволу?
26 серпня.
Увечері зайшов до Українського Клюбу. Попав на баль. Товариство неслося в танцю попри мене. Гучно тупаючи ногами і взагалі виявляло свою веселість. Думав про танець на вулкані і про демократію нашу. Скоро пішов геть.
29 серпня.
Арешти! Забрали Лизанівського і Чоботарева. Про Чоботарева оповів мені його брат старшина — зачіпивши мене на вулиці. Нині дістав телефон-повідомлення, що бандити зарізали і обрабували о. Василя, священика села Севериновки, коло Білої Церкви, батька мого доброго знайомого, проф. І. Р.-го. Треба було просити владу дозволити перевезти тіло до Києва. На провінції дуже неспокійно.
Нові арешти. Між іншим забрано Саліковського[25]. Чия то рука і кому це потрібно? На Терещенській Суровцова з своїми адютантами оповідає, що прийде чисто український кабінет та що 3-го вересня вже читатимемо гетьманську Грамоту з іменами нових міністрів.
30 серпня.
Бачився нині з проф. Зерінгом з Берліну, довго говорив з ним. Був також один лейтенант, видавець "Русского Вєстніка" і ще один професор ґеоґраф, який, як і я, писав в рр. 1914-16 в берлінській "Пантері", видаваній балтийським німцем Ріпке. У цього останнього дав я тоді видрукувати уривки з моєї праці "Українська державна думка і війна з Росією". Лейтенантові не сподобалася моя думка про Крим. Був на наших сходинах також і Екгардт. Завтра влаштую сходини проф. Зерінґа з Е. Чикаленком. Нотував Зерінґ мої уваги про економічні і торговельні противенства між Україною і Московщиною. Многих німців, що приїздили тепер до Києва, пізнав я ще в 1914-16 рр. в Берліні, коли з доручення українського парляментарного клюбу у Відні, видавав там Кореспонденцію.
По обіді бачився у "Франсуа" з Олесем. Він перепрошував мене за рецензію на мене в "Літ. — Наук. Вістнику", де якийсь москвофіл з школи Грушевського напався на мене. А потім — не моргнувши оком — запрошував писати у "Вістнику", основувати спілку журналістів і пр.
31 серпня.
Саліковський з Біським видають свою "Громаду". Був Шемет з Ющишиним. Земельна комісія таки скликається.
У вечері повіз я Зерінґа до Чикаленка. Служив йому за перекладчика. У бідного професора волося ставало догори, коли ми оповідали про деякі вибрики москвофільства у внутрішній політиці кабінету. Багацько нотував собі з того, що ми говорили. Потім прийшов Роман Смаль-Стоцький, і повіз Зерінґа до "Контіненталю" на бенкет, влаштований Національним Союзом.
1 вересня.
З січовиками, австрійськими громадянами, здається, буде добре. Гетьман в розмові зі мною назвав Форґача "с-им сином" за те, що той досі не поладнав справи з стрільцями галицькими.
Гетьман не раз висловлювався драстично-точно. Одного разу, коли розмовляв з ним в палацовім парку, приніс йому якийсь урядовець на оцінку військову шапку ("картуз"), як проект шапки старшини української армії, якийсь оперетково-фантастичний. Гетьман, взявши, ледви глипнув на шапку, і зараз же віддав її назад урядовцеві зі словами:
— "Це має бути шапка офіцера української армії?! Це шапка швейцара з б…..ю"!
Засоромлений урядовець поспішив втекти разом з тим нещасливим винаходом. І в поважніших випадках вмів часом гетьман давати моментальну, по військовому прецізну, оцінку позитивну чи неґативну — якогось факту чи людини.
Гетьман ще не змінює програми своєї. Остається все так, як було, коли він давав мені на оцінку свою програму ще перед переворотом. Деякі точки і неясности, напр., в справах земельної реформи і Церкви, пояснював тим, що треба зробити так, аби — "ці люди бодай не шкодили нам". Переконати мені його тоді не вдалося.
Тепер Національний Союз, здається, вже годиться на думку, що гетьмана треба єднати проти великих власників і німців.
Переглядав "Робітничу Ґазету", часопис українських С.Д.-ів. Пише в справах міжнародніх та українсько-російських, про ролю російського лібералізму — менше-більше те, що я писав 5 літ тому і за що мене тоді наша преса виклинала, як ворога народу. Не дивуюся, що вони мене не терплять, бо такі річи не прощаються.
3 вересня.
Приходив Єловицький, щоби знов розпочати заініціовані Липинським розмови з українськими поляками. Не беруся за це. Хай то краще Липинський орґанізує.
4 вересня.
Був у мене прив. доц. Смаль-Стоцький. Оповідав, що в Берліні, в Парляменті і Головній Кватирі не дуже прихильно думають про нас; та що таке відношення почасти поясняється русофільськими справозданнями з України. Підтвердив знану мені вже чутку, що архикнязь Вільгельм вратував дещо для нас на нарадах в Головній Кватирі. Тепер взагалі не підлягає сумніву, що Ґренер і компанія ведуть русофільську політику. Розпитував про гетьмана, Національний Союз і т. п.
Проф. Єрінґ переказував мені, що вони (німецькі професори) хотіли б з нами зійтися, може в четвер ввечері.
Цим професорам робили приняття вже в Національнім Союзі. Коли Д. Левицький запитався, чому не запросили мене, відповіли коротко: "Донцов правий". Вчора говорив з Павлюком і Крилачем, членами хліборобської партії. Обидва апробують нашу постанову про виступ з Національного Союзу. Так само й Міхновський; коли був тиждень тому у мене, нічого не говорив проти цеї постанови, яку я з таким трудом перефорсував на Ґенеральній Раді партії. Я задоволений з того, що удалося (хоч трохи пізно) дві речі: добитися виступу партії з Національного Союзу і розіслати орґанізаторів на провінцію.
Від Калиновича з Відня лист.
