Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов

Вчора був в "Енґерес Кріґсґебіт", як ми почали називати гетьманський палац і його околиці, бо тепер потрібні всякі перепустки, щоб туди дістатися. Говорив з німецькими журналістами. Один з них Ш., сказав мені про ріжні новинки, які подало Берлінське пресове бюро про Ніковського, про мене і пр. Жартом я запитав його — на що берлінська "Фоссіше Цайтунґ" мельдує, що я забив Айхгорна? Удав, що не зрозумів мене. Коли ж я запитав, нащо їх преса зробила з Донського — Донцова, здобувся лише на відповідь: "Я, ір наме вірд гойфіґ ґенаннт". Як мені оповідали з другої сторони, — вони тої думки, що я належу до тих українців, з якими — "тяжко співпрацювати".

8 серпня.

Був у мене Гартлеб, польський редактор, який є тут, щоби приготовляти ґрунт для нового польського посла на Україні — Ваньковіча. Оповідав дещо про відносини в Конґресівці. Відніс я вражіння, що там безлад. Буду говорити в тих справах з Дорошенком, а може з гетьманом.

9 серпня.

Росіянина Шебека мають спроваджувати до Києва на міністра закордонних справ, як ходять чутки. Порозуміння між "кадетами" і "ес-ерами" російськими. Створили Директорію. Годяться з утратою Надбалтицького Краю і Польщі, але гетьманська Україна має залишитися під якимсь новим царем. Праві промислові і фінансові круги на Україні орґанізуються і переходять в наступ ("Протофис", "Суозиф" і пр.).

Від Липинського лист. Зовсім здезорієнтований в подіях на Україні. Просить почати пресову кампанію проти Австро-Угорщини, проти скасовання тайного аннексу.

Мануїльський їде до Москви.

10 серпня.

Був у Шелухина. Дякував за мою статтю в "Новій Раді" — "Тверда рука", на теми нашої біжучої політики. Хоче розвивати далі її ідею. В перекладі зажадав її собі і Мумм. Приїхав Калинович з Відня. Розпускає чутки, що гетьман хоче опертися на "національно-демократичних партіях".

Чутки про Вільгельма (Габсбурґа) і його пляни на Україні не устають. Я в це не вірю. Гетьман говорив мені, що для нього Вільгельм — скінчений. Галас довкола його особи і плинів, гетьмана не турбує, не надає тому значіння.

Засідання, на якім мав несподіваний успіх. Переконав Ґенеральну Управу хліб. — дем. партії, підтримати "Селянське Слово".

11 серпня.

Гетьман обіцяв покликати наших представників до комісії для вироблення земельного закону.

Був Лисий, оповідав про Бесарабію і політику Австрії там. Пізніше стрів Гартлеба. Приходив редактор Макаренко в справі арешту свого брата. Сьогодні дав розліпити на мурах міста свій останній твір герр Вейке про виконання присуду над убійником фельдмаршала Айхгорна — над Донським. До Києва приїздять Трепов, Нейгарт і Бобринський, знані ворожі Україні російські політики. Занадто толерантна і гостинна є Україна!

13 серпня.

Оповідав П. Певний[23], що дуже аґітують проти мене воєнні круги німецькі. Певно! Гартлеб мав побачення з Дорошенком. Той проти того, щоби представником варшавської Ради Регенційної був тутешній поляк. Обіцяв я йому говорити про це з Липинським, який приїхав до Києва.

Увечері — у Липинського. Прийшов і Шемет. Їх лубенський курінь відкинув якусь повстанську ґрупу з Канева, яка перебилася була на Лівобережжя. Оповідав, що німці з місцевим старостою, москалем, інтригують проти їх Куріня.

Липинський оповідав про справу Галичини, його поставили перед доконаним фактом. Коли він прийшов до австро-угорського міністра закордонних справ Буріяна, той відповів, що переговори в цій справі ще ведуться і він не може ще дати ніякої відповіді. Липинський запитав, чи Форґач в Києві веде переговори на власну руку, чи в порозумінні з ним? На притакуючу відповідь, відказав Липинський, що в такім разі Буріянові мусить бути відомо, що Форґач односторонньо скасував тайний аннекс? — Так, відомо, — відповів Буріян. Тоді Липинський виняв з теки ноту-протест гетьманського уряду і передав Буріянові. Цей останній, звичайно дуже коректна людина, вскочив і подражнено заявив, що він того протесту приняти до відома не може, бо в Києві мали офіційно погодитися з тим фактом. Чи Дорошенко не дав жадної одсічі Форґачеві?

Василько, поділивши вину за невдачу Берестейського договору між К. Левицьким і Скоропадським, хоче вже перепрошуватися. Був в Липинського, обіцяючи занехати кампанію проти гетьмана, коли б йому дали докази, що той не зрікся аннексу.

Австрія, здається, проти далекойдучих плянів архикнязя Вільгельма на Україні. Тримає його там тільки, щоби шахувати гетьмана. Її політика супроти нас — прихильна невтральність "дем українішен хаос ґеґенібер". Липинський носиться з ідеєю повалити Буріяна. Назавтра визначив мені, в тій і в інших справах, побачення з ним о 7-ій годині, потім я буду у гетьмана. Казав мені, що буде бачити Гартлеба.

Лизогуб з Палтовим їдуть до Берліну, щоб прискорити рішення актуальних питань української політики. Я довго переконував Липинського, щоб він запротестував проти їх акції в справах закордонної політики без порозуміння з ним. Можливо, що він погодиться.

15 серпня.

Чутки, чимраз більш трівожні. Шинкар з своїм загоном мав передістатися на Лівобережжя. Повстання шириться. Треба поговорити з Шелухином про Палтова, не довіряю йому. Липинський проектує союз України, Німеччини, Польщі і Угорщини, до якої мала б відійти Галичина. Цей плян має одну хибу: він нездійснимий. Казав йому це, але Палтов приняв його плян до відома і ним одушевлений. Я і Ванькович остерігали Липинського перед цією людиною, яка, здається, є переконаний русофіл.

Був Шемет у справах партії.

16 серпня.

Вчора у гетьмана не можна було мати авдієнції. Панахида по його сину, який нагло помер.

17 серпня.

Було запізно недопустити Палтова до подорожі до Берліну. З Липинського хочуть зробити жертвенного козла: він, розпускають чутки, — як "польонофіл", мав змарнувати галицьку справу.

Приходив до мене Сідлецький (Сава Крилач) у справі арештованого Ковенка (оден з тих, що очолювали "Вільне Козацтво"). На нього плянувався замах.

18 серпня.

Увечері засідання Управи партії, щоб виробити інструкції Вол. Шеметові, покликаному до Земельної комісії. О 8-ій годині прийшов і Липинський. Положення його, як посла, прикре. Бажав розмови на цю тему. Я звернув дискусію на нові тори, бо ради у справах закордонної політики ледві чи можна було дочекатися від зібраних… Вол. Шемет був цікавий знати, що це таке "австро-польська розв'язка" польської справи? А потім — чому питання Галичини важніше для нас від Холмського? На відповідь, що Холмщина і територією і населенням є без порівнанням менша від Галичини, — почули ми здивоване: — "хіба"?

Вол. Шемет, бувший член Державної Думи, є впрочім дуже мила, чесна та ідейна людина.

Відпроваджував я Липинського. Оповідав він, що був у нього Форґач, виглядає, як типовий "циганський барон", сидів більше, як годину. Був надзвичайно милий (мабуть підготовляє нову "ґемайнгайт"). Австро-польське рішення,