Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов

25 жовтня.

Рано приходив Колесса. Був я в міністерстві закордонних справ. В цій установі, де всі все знають, тепер нічого не знають. В "Новостях Дня" співробітничають Баян (Колишко) та інші "нововременці". Цікаве товариство! — в часописі, видаваній хоч і по-російськи, але яка стоїть на точці незалежности України та її союзу з німцями.

26 жовтня.

Посол від Липинського. Там все без змін. Липинський виїхав до Берліну, щоби побачитися з Дорошенком, який вже був там, і поінформував про становище на Україні. Просить написати йому.

Кабінет подався до димісії. Створено новий з премієром, як досі, Лизогубом, але з українцями О. Лотоцьким, П. Стебницьким, В. Леонтовичем, М. Славинським і А. Вязловим, як новими членами. Отже Василенко з товаришами, з їхньою русофільською запискою, трохи поспішилися. Але напевно, цей кабінет є лише початком нових криз.

С. Шемет був у Берхема, заборона нашої конференції скасована. Весь вечір я готувався до цеї останньої[39].

27 жовтня.

Партійна конференція Хліборобів-демократів. Сьогодні був мій реферат: Постулят державної незалежности України. "Кіевская Мисль" напалася на мене за статтю в "Новостях Дня", що Пропаґувала бльок від Балтики до України, з Угорщиною включно, проти Росії. "З целю удушенія Росії", — як правильно інтерпретував цю статтю російсько-патріотичний ізраеліт з "Кієвскої Мислі".

28 жовтня.

Палтов думає, що поїде на мирову конференцію від України. Національний Союз не задоволений з приводу нашої постанови про цей союз (невходження до нього).

30 жовтня.

Серед росіян пригноблення з приводу українізації кабінету. Увечері був я в одного з редакторів "Новостей Дня". О 10-ій надійшли Баян, Б. Лазаревський, Поляков і якийсь "дядя Костя". Я попросив Полякова заграти на фортепяні похоронний марш. Боян без настрою, мовчить. На запит господині, про що він думає, відповів: "про минуле". Відходячи, дякував господарям як дід, якому кинули копійку. "Дядя Костя" досить влучно, як чорні американці, закаблуками, тарабанив пальцями по фортепяні в такт Полякову. Війна чи мир, большевизм чи ні — мабуть пусте для них. Їх цікавило лише це "трам-та-драм дяді Кості, і весела музика фортепянового майстра, якого мені не вдалося затримати на Бетговеновім похороннім марші.

Коли я відходив, був туман. Вулиці вкриті пожовклим листям.

31 жовтня.

Лейтенант австрійської армії, українець Білинський, приніс нову Гіобову вістку: цісарсько-королівські армії розбиті над Пявою. Катастрофа! На вулиці стрів Германа, він дістав телеграму від свого шефа з Відня, який за його службу дякує йому — "в імени нашої, вже неіснуючої вітчини".

О пів до сьомої в Клюбі, як обсерватори, Шемет і я на зборах Національного Союзу. Порушувано справи нашого контакту з Союзом і справи національного інтересу. Новий міністр внутрішніх справ, Райнбот, приняв депутацію від робітничих союзів в справі арештів кількох їх членів.

З листопаду.

Все летить стрімголов. В Ляйбаху англійці. Дарданели незабаром будуть відчинені для союзницької фльоти. Відкрито нову змову проти гетьмана. Оповідають про побачення в Полтаві — гетьмана, прінца Леопольда Баварського, ґен. Денікіна, і ґен. Краснова від Донських козаків.

Сьогодні була в мене депутація від Чорноморців (Кавказ). Їх територію заливають армії російських добровольців. Є документи, які доводять, що добровольці інтригують проти України. Посилають сюди своїх аґентів. Оповідали, що Національний Союз не схотів вставитися в справі Чорноморців перед нашими міністрами. Я піддав думку Чорноморцям проголосити свою територію — на конґресі 12 листопаду — незалежною і шукати приєднання до України. Обіцяв звести їх з нашими міністрами, щоб змусити останніх поставити на вістря меча цілу справу наших східних союзів. Бо те, що робиться тепер на Чорноморї, на Кубані і на Донщині може втягнути Україну в ідіотську русофільську авантуру.

Коли писав нині до часописі, якесь червоне світло почало заливати кімнату. Думаючи, що це захід сонця, я не відриваючись, писав дальше. Та це червоне зробилося таким яскравим, що мусів кинути перо і глянути крізь вікно. Луна великої пожені. Горить товарова станція — "Київ товарний". Саботажі посилюються.

У Львові — бої між поляками і українцями.

На зїзді хліборобів власників вийшло по нашому бажанню. Сторонники Гейдена (Кочубеїв) зобачивши, що їх не сила; що більшість з Левченком і Коваленком, перефорсували були заборону з'їзду. Але нам удалося осягнути дозвіл у гетьмана. Завтра їх зїзд.

4 листопаду.

Мав збори з Кубанцями, а рано був в штабі Коваленка. Нині ґенеральний бій з Гейденом і товаришами в салі "Оґніво", на їх зїзді.

5 листопаду.

Був у мене (поет) Кічура в справі галичан. Галицька Рада взиває їх всіх ставитися до стрільців і вертати до Галичини, де почалися бої з поляками. Він уважав, що Київ важніше від Львова. Домагався моєї інтервенції в цій справі.

Просив я міністра Славинського, щоб приняв делєґацію Чорноморців. Він згодився, але наперед я мусів йому пояснити, що ця справа обходить і його теж; що він не лише міністер праці, а взагалі член уряду української держави, отже повинен цікавитися всіми справами, які цю державу обходять, не лиш своїм ресортом.

Події прибирають неможливий зворіт. Побачення в Скороходах, несамовиті чутки про загальне представництво "всеї Росії" на мировім конґресі, про місію Дорошенка і т. п. Отже цей останній в Берліні пертрактує про границі з Росією, а гетьман в Скороходах готується до походу на Москву. В міністерстві закордонних справ стрів Айхельмана. Національний Союз, всупереч обіцянки (минулої середи) порозумітися в цій справі з нами, вже призначив дату національного конґресу і усталив, з яких Груп він складатиметься[40].

10 листопаду.

6-го увечері був у Клюбі. Олесь ґратулював з приводу нашої перемоги, під чим він розумів розпад партії "собственників" та поражку Гейдена.

8-го був в палаці у гетьмана. Це лише його тінь.

Говорить і ділає так, наче б завтра мав перестати бути гетьманом. Він одержав відомості, що Антанта зле ставиться до нас. Коли я завважив, що таке мабуть хочуть в його вмовити москвофіли, образився. Сказав, що про це він знає теж, але поза тим має певні відомості. Я зрозумів, що мабуть він мав дістати щось невтішне щодо своєї особи. Хотів говорити йому про плян Національного конґресу, але він був якийсь дивно байдужий. Скаржився, що "собственники" умисне спровадили йому на голову, щоб його скомпромітувати, Пурішкевича[41], що він зірвав з ними. Але за моїми відомостями справа малася трохи інакше. Бо коли б було так, як казав гетьман, то нащо терпіти у Києві всю цю московську "свистопляску"? Російська