Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Під час своїх зізнань Бандера раз-у-раз намагався з'ясовувати основні ідеологічні й політичні позиції ОУН, але голова суду за кожним разом переривав його й не дозволяв йому говорити на заторкнені теми. Крім того, голова суду часто накладав додаткові кари на підсудних і свідків, присуджуючи їх на відбуття в темниці, щоб тим стероризувати їх. Так було покарано темницею Я. Cтецька та ще декого за те, що вони вживали окреслення „західньоукраїнські землі”, замість вимаганого польського „Малопольска” чи „Ґаліція”. Свідка Олександра Куця, якого приведено з в'язниці, де він відсиджував кару 9 років, голова суду покарав темницею за поздоровлення підсудних окликом „Слава Україні!”
У львівському процесі також виринула справа „Архіву Сеника”. Оборонці рішуче домагалися дати вияснення, яким способом ті документи попали до рук поліції, але суд і прокурор відмовилися відповісти на це запитання й заборонили адвокатам говорити на цю тему.
Промова прокурора
У своїй восьмигодинній промові прокурор Прахтель-Моравяньскі намагався не тільки довести вину підсудних, а й компромітувати ОУН та її боротьбу, хоч сам на вступі похвалив становище суду, який не дозволяв підсудним говорити про ОУН та про мотиви дій обвинувачених. Прокурор твердив, що ідеологи ОУН „затруювали своїми писаннями душі українського суспільства і зокрема української молоді”, що загал українського громадянства засуджує ОУН, а тому Організація не є репрезентантом українського народу; що Яків Бачинський, убитий бойовиками ОУН, не був поліційним донощиком, хоч, зрештою, це не є важливе, бо кожне вбивство є вбивством, та що „тут є Польща і суд мусить захищати інтереси Польщі”. Бабія, – казав прокурор, – вбито тому, що він повинен був виступити як свідок на процесі проти Лемика, щоб при тому осудити діяльність ОУН, а, може, теж тому, що ОУН „хотіла задемонструвати, що вона ще існує”. Атентат у большевицькому консуляті, на думку прокурора, ОУН виконала тому, щоб погіршити польсько-большевицькі стосунки. А в тім, що замахів на Кособудзького і Юзефського не виконано, є заслуга Б. Підгайного, який, мовляв, урешті зрозумів шкідливість бойової діяльности ОУН і хотів її припинити.
Вранці того дня, коли почалися промови прокурора, оборонців, а згодом виступи підсудних з їхнім „останнім словом”, представники польської адміністрації скликали всіх пресових звітодавців на спеціяльну конференцію, під час якої ще раз пригадали, щоб вони у своїх звідомленнях не подавали повного тексту майбутніх промов, а тільки в такій формі, як на неї погодиться цензура, бо в протилежному випадку їхні газети й вони самі „матимуть неприємності”.
Промови оборонців[251]
Не зважаючи на те, що голова суду й прокурор часто переривали оборонцям їхні промови та забороняли їм говорити про політичні справи, адвокати, що боронили підсудних, а зокрема д-р Старосольський, д-р Шухевич, д-р Горбовий, д-р Загайкевич, – виголосили глибокі змістом і міцні формою промови, з виразним політичним забарвленням, вказуючи на щирий патріотизм та безмежну відданість членів ОУН справі визволення українського народу й відновлення Української Держави.
На початку своєї промови д-р В. Горбовий з'ясував відносини, серед яких зродився новітній український націоналістичний рух – УВО й ОУН: відродження Української Держави в 1918 році.
„Молодь була свідком переломової доби в житті свого народу, коли ідея ставала дійсністю, – говорив оборонець. – Ці моменти глибоко запали в їхню душу і кров. Нема сили, що могла б усунути ці речі з їхньої душі”.
„Який політичний стан тепер, ви, панове судді, знаєте. До цього стану нарід мусить зайняти якесь становище. Старше громадянство обмежується заявами, молодь хапається радикальніших засобів, щоб здійснювати вимоги”.
Заторкуючи справу Бандери, д-р В. Горбовий ствердив:
„Під час політичних процесів УВО-ОУН не раз висувано закид, що Провід висилає рядових бойовиків, а сам ховається поза їхні плечі; а тут ось виступає сам Крайовий провідник ОУН, мужньо відхиляє свій шолом і свідомо спрямовує всі атаки противника на себе самого”.
А, відповідаючи на глумливу заввагу прокурора, що ОУН не може вважати себе представником українського громадянства, бо „українське громадянство засуджує діяльність ОУН”, д-р Горбовий звернув увагу, що відчитаний прокурором „Пастирський лист” із засудженням терору, виданий з приводу застрілення дир. Бабія, є найменш переконливим доказом, бож самозрозумілим є, що кожний християнський єпископ з рації свого становища зобов'язаний засуджувати кожне вбивство. Переконливішим у тому питанні мусить бути свідчення польських знавців українських справ, складeне під час Варшавського процесу. В тому свідченні згадані знавці визнавали, що ОУН є організацією масовою та що вона здобула собі симпатії загалу української людности.
Д-р Володимир Гриньовський – оборонець Малюци, д-р Яримович – оборонець Мигаля і д-р Павєнцький – оборонець Підгайного та Зарицької виголосили знамениті, під оглядом правничої ерудиції, промови, але обмежилися тільки суворо правними і психологічними моментами. Д-р Яримович звернув увагу на те, що поліція й тюремна сторожа в Чорткові так страшно побили Мигаля, що він став безплідним, а це спричинило й важкі потрясення в нервовій системі.
Д-р Евин на початку своєї промови зазначив, що він не заторкуватиме українсько-польських взаємин, але коли сам прокурор підкреслив, що це є політичний процес, то він хоче сказати кілька своїх завважень щодо політичних процесів.
Політичні „проступники”, – сказав д-р Евин, – це, звичайно, найкращі члени суспільства; це ідейні й характерні люди, які для добра своєї батьківщини присвячують усе, навіть власне життя. І нерідко трапляється, що засуджені за політичні „злочини” вже наступного дня займають міністерські посади. Всі ми повинні схиляти голови перед такими людьми. Тому в культурних людей політичні в'язні мають різні полегші в тюрмі – для пошанування їхньої людської гідности.
Оборонець навів для
