Українська література » Публіцистика » Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Читаємо онлайн Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
копалень на східньоукраїнських землях. Це одна з важливіших точок справи розв'язки української суспільної проблеми. Я висував ідею нового суспільного порядку. Тим новим суспільним порядком має бути ідея солідаризму професій, не кляс в економічному розумінні, бо українська суспільність є безклясовою суспільністю людей праці. Чи такі думки й ідеї можна назвати затруюванням душі української суспільности та української молоді?

„Далі я висував у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів. Україна має бути їхнім ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних змаганнях.

„Призадумуючись над долею цілого українського народу, я підкреслював соборність: ідейну, психологічну, моральну та соборність політичних змагань. Чи це можна назвати затруюванням душ української суспільности і молоді? На питання проф. Старосольського я визнав, що я писав і про українське право, про те, чи право бездержавного народу існує та обов'язує його членів чи ні. Я прийшов до висновку, що воно існує. Бо тверджу, що право існує тоді, коли його психологічно й морально визнають члени даної суспільности. Визнаю, що істотним моментом права є признавання його даною суспільністю. Примус, фізична сила не є суттєвим моментом права. Кермуючись цим мотивом, я з правного й ідейного боку робив те, що робив. Я виконував свій обов'язок, що його мені диктувала моя приналежність до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує, існує потенціяльно в серцях українського народу. Не існує покищо реально, але існує морально і правно в наших душах. Змислом мого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна без хлопа і без пана. Я вірю в перемогу”.

Володимир Янів, який під час слідства і перед судом признався до приналежности до ОУН, але відмовився відповідати на запитання, який він там пост займав, потвердив тільки, що був співформатором ідеології ОУН як автор численних статтей на ідеологічні теми в підпільній і в леґальній пресі. В своєму „останньому слові” він сказав:

„Я не хочу боронити своєї особистої волі, хоч яка вона для мене цінна. Не буду боронити тому, що я визнав той світогляд, який знає боротьбу, який розуміє, що в боротьбі є перемоги й невдачі – на шляху до реалізації моєї віри. Хочу боронити свої ідеї, свої думки, свої погляди, які, як одна частина, складаються на мою діяльність, що була частиною діяльности ОУН. Якщо б я повністю міг вияснити тут свої погляди, то думаю, що не можна б сказати про мене, що я затруював душі української суспільности й української молоді. Всім було б ясно, що моя діяльність є свого роду конечністю. Я застановлявся і діяв свідомо. Розглядаючи завдання, які маю виконати, я вважав, що тільки цей шлях є єдино правильним шляхом і що якраз ним я мушу йти. В своїй діяльності я завжди старався про одно: керуватися тим, що римляни називали „віртус”. І тому, щоб дати доказ, що не хочу бути нечесним супроти людей, яким я висловлював свої погляди, я тут, у цій залі, виразно заявив, що належу до ОУН. Ясно, що моє становище випливало з великої віри, передусім віри в українську націю, в її право до життя суверенного, самостійного, а далі – з віри в післанництво української нації. Вважаю, що сьогодні є якраз той момент, що його Шпенґлер передбачав у своїх творах, а саме, що сьогодні занепадають віри, захитуються давні культури і світ бажає чогось нового – нової віри. Вважаю, що боротьба української нації за самостійність не є тільки боротьбою за здійснення нової правди, нового життя, нової релігії. Сьогоднішня боротьба української нації, наприклад, з Москвою є не тільки боротьбою з виявами московського імперіялізму, не тільки боротьбою з московським духом, не тільки з большевизмом, який є лише формою поневолювання української нації, але що ця боротьба є одночасно боротьбою з ідеєю комунізму, що затруює нинішній світ, нинішню культуру. Коли давні віри, давні культури сьогодні захитані, то я вважаю, що обов'язком української нації було, є і буде – створити нову віру, віру українського націоналізму, релігію, побудовану на глибокій вірі в українську націю, яка в майбутній українській державі поведе людство в світле майбутнє і створить цілком нові закони й новий сенс життя. До того, щоб зреалізувати нашу віру, треба великого національного об'єднання і треба великого напруження всіх сил української нації. І я мушу сказати, що сьогодні моя совість супроти української нації – спокійна. Я вважаю, що коли ми є кість від кости, кров від крови української суспільности, так і українська суспільність буде духом від нашого духа”.

Присуд

Пізно вночі проголошено такий присуд:

Степан Бандера і Роман Мигаль – досмертне тюремне ув'язнення; інж. Богдан Підгайний, Іван Малюца, Євген Качмарський, Роман Сеньків і Осип Мащак – по 15 років; Ярослав Спольський – 7 років; Ярослав Макарушка – 6 років; Катря Зарицька, Володимир Янів, Ярослав Стецько, Іван Равлик, Осип Феник, Володимир Івасик, Олександер Пашкевич та Іван Ярош – по 5 років; інж. Роман Шухевич, д-р Богдан Гнатевич і Володимир Коцюмбас – по 4 роки; Семен Рачун – 6 міяців тюремного ув'язнення; Віру Свєнціцьку й Анну Дарію Федак звільнено.

На підставі амнестії всім засудженим на кари до 5 років тюрми зменшено ув'язнення на половину, а засудженим на кари вище 5 років аж до 15 років – на одну третину.

РОЗДІЛ 7

УВ'ЯЗНЕННЯ І ЗАСУДИ ЗА ДВА РОКИ

(ВІД СІЧНЯ 1933 ДО ГРУДНЯ 1934)

Крім арештувань та процесів проти провідних членів Організації, про які вже згадано, хвиля поліційного терору, ув'язнень і судових присудів майже не переривалася. Тогочасні українські газети на західньоукраїнських землях постійно друкували списки ув'язнених членів ОУН, реєстрували судові процеси та присуди на довгі роки важкої кари в тюрмі. З черги подаємо дальший реєстр польського терору на протязі двох років.

У перших днях січня 1933 року у Верині біля Миколаєва над Дністром поліція провела масові арешти у зв'язку з тим, що хтось підстрелив громадського писаря Василя Яціва, який брав участь у спійманні Біласа й Данилишина, фальшиво інформуючи про них людей.

В січні 1933 р. в с. Вербові біля Жовкви арештувала поліція за поширювання летючок ОУН селян Михайла Демка та І. Білокурія.

В січні 1933 р. в Задеревацькій Волі заарештовано за прикріплення на хресті з льоду на Йордан двох таблиць з написами „Ще не вмерла Україна” і „Боже

Відгуки про книгу Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: