Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

У другій половині 1971 року при написанні цього листа ознайомив з його змістом Дзюбу Івана і Сверстюка Євгена. Після передрукування листа на своїй друкарській машинці один примірник його передав Світличному Івану, у якого він був вилучений в січні 1972 року.

Тоді ж згаданий наклепницький документ давав для ознайомлення Селезненку Л.

Три інших примірники цього документа були також вилучені під час обшуків в січні 1972 року у Світличної Надії, Дзюби Івана і Плюща Леоніда.

Рукописний текст згаданого листа Стус зберігав у себе до 12 січня 1972 року. Цей наклепницький документ, крім того, потрапив за кордон, про що 14 березня 1972 року було зроблено повідомлення. антирадянською радіостанцією «Свобода». (…)

В грудні 1971 року на пропозицію Чорновола дав згоду прийняти участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Членами цього «комітету» була складена «заява» та довідка про особу Строкатової, в яких вміщуються наклепницькі твердження про нібито існуючі в СРСР безпідставні арешти і переслідування громадян, подаються неправдиві відомості про причини засудження чоловіка Строкатової — Караванського С. Й., стверджується, що сама Строкатова була заарештована нібито незаконно.

В період після 1965 року придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 року два примірники антирадянського документа І. Дзюби «інтернаціоналізм чи русифікація?» у вигляді машинописного тексту та фоторепродукції, який є пасквілем на радянську дійсність, національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР.

В 1968 чи 1969 році також придбав від когось із своїх знайомих і зберігав до січня 1972 року саморобну збірку віршів Холодного «Крик з могили», в якій у віршах «Собака», «Дядько має заводи і фабрики…» та багатьох інших автор з антирадянських позицій змальовує радянський лад, життя та побут нашого народу, зводить наклеп на політику КПРС і Радянського уряду.

В період після 1966 року придбав від когось із своїх знайомих і зберігав до січня 1972 року машинописний текст так званої «новели» Василя Захарченка під назвою «Дзвінок». Цей документ, що має антирадянське спрямування, вміщує в собі наклепи на радянську дійсність, на органи управління та державні установи, на життя радянських людей.

В грудні 1971 року та в січні 1972 року Стус, перебуваючи на лікуванні в санаторії «Світанок» в м. Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими Мацкевичем Н. М., Кислинським В. В. та Сидоровим В. Г. висловлював антирадянські та наклепницькі судження. Викладаючи свої ворожі погляди, в образливій формі висловлювався на адресу засновника Радянської держави, вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, твердив, що в країнах капіталістичного заходу нібито існують більш широкі демократичні свободи, ніж в СРСР, зводив наклепи на матеріальне становище трудящих нашої країни та всіляко вихваляв українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти Радянської влади, називав їх «визволителями» українського народу, тобто винен в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. І КК УРСР.

Відповідно до ст. 225 КПК УРСР кримінальну справу по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича надіслати Прокурору Української РСР.

Обвинувальний висновок складено «26» липня 1972 року у м. Києві

слідчим управління КДБ при РМ УРСР

по Київській області

старший лейтенант Логінов

Згодні: Начальник слідчого відділу КДБ

при РМ УРСР

підполковник Туркін

Заст. Голови комітету державної безпеки

при Раді Міністрів української РСР

генерал-полковник В. Федорчук

м. Київ-179

вул. Чорнобильська, 13-а, кв. 94

Стусу Василю Семеновичу

м. Луцьк, вул. 50 років Жовтня, 3-а

Коц М. Г.

Шановний Василю Семеновичу, Вітаю Вас і Вашу дружину з нагоди свята Великодня!

Бажаю Вам веселих свят, бездоганного здоров’я і докорінних змін на краще існуючого статусу.

Микола

P. S. Кілька слів про себе. Нарешті на сьомому місяці свого бездомного животіння … легалізувався. Допомогла-таки поїздка в міністерство. Ще дехто норовився, «консультувався», дувся, однак діватись було нікуди, прийшлось змиритись з тим, що треба прописати.

А кути прописатись? Найшов собі місце серед будівельників. поступив учнем в учб. комбінат вивчати кран, тим самим я проклав собі шлях на 5 міс. в гуртожиток. Зараз практикуюсь управляти цією машиною, а згодом, очевидно, прийдеться на ній працювати. На диво, ноги обі вільні, такого не сподівався!

Дуже Вам вдячний за гостинність.

Всього Вам доброго.

З подякою Микола

2. IV.1980 р., Луцьк

Копія: до Генерального Прокурора

Союзу СРСР

23 жовтня 1979 р. було заарештовано мого товариша по укр. правоз. руху Миколу Горбаля і цинічно звинувачено в опірі міліції й згвалтуванні.

19. VI я звернувся до Прокуратури УРСР з вимогою судити осіб, винних у безпідставному й звинуваченні Горбаля.

На це прокурор м. Києва гр. Паньков відповів, що вину Горбаля доведено слідством.

17—21.1.1980 р. Жовтневий райсуд м. Києва засудив Миколу Горбаля до 5 років позбавлення волі.

Як стало відомо, зацікавлені служби організували проти Горбаля заготовлену провокацію. Наймитенко (вона ж і «потерпіла»!) нав’язалася Горбалеві в знайомі, а через якийсь час, зустрівши його, попросила провести її додому. Горбаль, не підозрюючи нічого, проводив її, а по дорозі, — в темному провулку, — на нього накинулися два «свідки» — Летовський та Іванов.

Їм допомагала дебела Наймитенко. Решту — обвинувачення Горбаля — вони й вигадали, оскільки не передбачалося жодного об’єктивного розбору.

Більш