Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

Вовка. Член УЦР від української громади Петрограду, секретар Центральної і Малої рад. У 1917–1919 рр. викладав в українській гімназії та Українському державному університеті у Києві, працював в УАН. З 7.04.1920 р. — радник МВС УНР. В еміграції жив спочатку у Польщі і Чехословаччині, згодом у США. Викладав антропографію та історію географії України в університетах Франції, Німеччини, США. Автор наукових праць з археології та антропології.(обратно) 450

172. Примітка Є. Чикаленка: «Д[окто]р Стайнах, що відновляє старі організми».

(обратно) 451

173. Піснячевський Віктор (1883–1933) — український громадсько-політичний діяч, публіцист, лікар за фахом. Брав участь в організації української фракції у І Державній думі, редагував її друкований орган «Рідна справа — Думські вісті» (1907). Був кореспондентом газети «Рада» у Петербурзі. 1917 р. видавав в Одесі власну щоденну газету «Одеський листок» і український щоденник російською мовою «Украйна молодая». З 1918 р. — на еміграції у Відні. З 1923 р. — лікар у Братиславі. У 1919–1921 рр. — видавець і редактор тижневика «Воля», який підтримував республіканський уряд, згодом — закордонний центр УНР.

(обратно) 452

174. Полетика Володимир Іванович (1886-?) — український громадсько-політичний діяч, нащадок старовинного козацько-старшинського роду. Миргородський маршалок. У 1918–1919 рр. — секретар посольства Української Держави й УНР в Австро-Угорщині і Австрії.

(обратно) 453

175. Наприкінці листа В. Габсбурга примітка Є. Чикаленка: «Я дякував йому, що він заопікувався мною, повівши до проф. Візеля та Ранці, бо без нього мені операція коштувалаб великих грошей і хто знає чи мені хірурги зробилиб її так щасливо».

(обратно) 454

176. Ганкевич Микола (1869–1939) — український галицький громадсько-політичний і профспілковий діяч, журналіст. Один із засновників Української соціал-демократичної партії (УСДП) і співредактор її друкованого органу — двотижневика «Воля» (1900–1907), член Головної Української ради у Львові (1914–1917) і заступник голови Загальної Української національної ради у Відні (1915). Виступав за об’єднання УСДП з Польською партією соціалістичною (ППС — одна з найстаріших польських політичних організацій, що діяли на території Російської імперії, очолювана Ю. Пілсудським), до лав якої належав.

(обратно) 455

177. Навесні 1921 р. деякі берлінські часописи сповістили, що у Райхенгалі (Баварія) має відбутися з’їзд російських монархістів, на який начебто мали прибути Павло Скоропадський і Вільгельм Габсбург. Ці кроки робились одночасно зі спробами баварських монархістів консолідувати загальноросійські монархічні сили і скликати з цією метою конгрес у Мюнхені.

(обратно) 456

178. Старосольський Юрій — син Володимира Старосольського. Див. прим. 37.

(обратно) 457

179. Кочерган Михайло — кур’єр дипломатичної місії УНР у Чехо-Словаччині.

(обратно) 458

180. Драгомирецький Антін (1887-?) — український політичний діяч. Активний діяч українського соціал-демократичного руху. Від 1917 р. очолював Київський комітет УСДРП, член Української Центральної ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Один із засновників УСДРП (незалежних) і Української комуністичної партії (1920), з 1924 р. — член КП(б)У. Репресований радянськими каральними органами.

(обратно) 459

181. Раковський Християн (1873–1941) — радянський політичний і державний діяч, за освітою — медик. Один з фундаторів соціал-демократичних партій Болгарії та Румунії. Звільнений з румунського ув’язнення російським гарнізоном у Яссах 1.05.1917 р., перебрався до Петрограда і вступив до РСДРП(б). У 1918 р. — голова «Верховної автономної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Румунії та на Україні», член Румчероду (виконкому Рад Румунського фронту і Чорноморського флоту). Керував делегацією РСФРР на мирних переговорах з Українською Державою (1918). У січні-липні 1919 р. та 1920–1923 рр. очолював Раду народних комісарів УСРР. Схилявся до надання УСРР більшої економічної та політичної самостійності. Як активний діяч т. зв. «троцькістсько-зінов’євського блоку» був репресований. Розстріляний.

(обратно) 460

182. Петровський Григорій (1878–1958) — радянський політичний і державний діяч. Народився у Харкові. Політичну діяльність розпочав у «Союзі боротьби за визволення робітничого класу» на Катеринославщині. Депутат IV Державної думи від Катеринославщини і провідник більшовицького крила соціал-демократичної фракції в Думі. 1917 р. — нарком внутрішніх справ РСФРР, 1919–1938 рр. — голова ВУЦВК, у 1922–1937 рр. — одночасно заст. голови ЦБК СРСР, 1919–1938 рр. — член Політбюро ЦК КП(б)У. Від 1939 р. — заст. директора Музею революції СРСР.

(обратно) 461

183. Тарнавський Мирон (1969–1938) — український військовий діяч, командувач УГА. Фаховий військовий. Під час Першої світової війни — у складі австро-угорської армії. Від 1916 р. служив на командних посадах у легіоні УСС. Від січня 1919 р. перебував в УГА, у липні-листопаді — командувач УГА, генерал-четар. Уклав 6.11.1919 р. у Затківцях договір про перемир’я з Добровольчою армією Денікіна. За це був відданий під суд військового трибуналу та понижений у посаді. Інтернований поляками в Тухолі, після звільнення мешкав у с. Черниці поблизу Бродів на Львівщині.

(обратно) 462

184. Сальський Володимир (1885–1940) — український військовий діяч, полковник російської армії. Генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917 р. брав участь в українізації частин російської армії в Прибалтиці. Від 1918 р. в українському війську, спочатку на службі у гетьмана П. Скоропадського, потім — в Армії УНР: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії і військового коменданта Києва, командир Запорізької групи військ Дієвої армії. Від листопада 1919 р. — міністр військових справ в уряді І. Мазепи, згодом — в уряді В. Прокоповича. Від 1924 р. — у Варшаві. До 1940 р. залишався