Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

О. Керенського відправлений на Румунський фронт. У 1918 р. підтримав гетьмана П. Скоропадського. У 1919 р. був заарештований більшовиками, згодом виїхав на Кубань. Працював в установах народної освіти, кооперації. Повернувся до Києва. За нез’ясованих обставин покінчив життя самогубством.(обратно) 438

160. Йдеться про 2-й Запорізький піхотний полк під командуванням П. Болбочана і Запорізький ім. К. Гордієнка полк кінних гайдамаків під орудою В. Петріва, які спільно з УСС-ами стаціонували в районі Олександрівська після звільнення міста від більшовиків.

(обратно) 439

161. 17.10.1918 р. Карл І Габсбург (1887–1922) видав маніфест про перебудову Австро-Угорщини на федеративних засадах.

(обратно) 440

162. Бісмарк Отто, фон (1815–1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862–1871), канцлер Німецької імперії (1871–1890). З його ім’ям пов’язане об’єднання переважної більшості німецьких земель під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших європейських держав.

(обратно) 441

163. Антанта — військово-політичний блок Великобританії, Франції та Росії, т. зв. Троїста угода. Остаточно сформувався у 1907 р. для боротьби з т. зв. Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Під час Першої світової війни загальновживана назва країн, у т. ч. США, Японії, що воювали проти Німеччини та її союзників.

(обратно) 442

164. Левицький Євген (1870–1925) — український галицький громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Один із засновників Української радикальної партії, згодом — Української національно-демократичної партії, співавтор їх програмових документів, редактор часописів «Будучність» (1899), «Свобода» (1901), «Діло» (1903). Під час Першої світової війни — відпоручник «Союзу визволення України» в Німеччині. Посол до Австрійського парламенту, член Національної ради ЗУНР. Від листопада 1918 р. очолював дипломатичну місію ЗУНР у Швейцарії, від вересня 1920 р. — дипломатичне представництво Диктатора ЗУНР у Німеччині та Чехо-Словаччині.

(обратно) 443

165. Баран Степан (1879–1953) — український галицький громадсько-політичний діяч і публіцист, правник за фахом. Один з провідників Української національно-демократичної партії, згодом — Українського національно-демократичного об’єднання. Член президії Головної Української ради, згодом — Загальної Української ради під час Першої світової війни, її представник на Балканах (1915). У 1918–1919 рр. — член Національної ради ЗУНР і державний секретар земельних справ в уряді К. Левицького. У 1928–1939 рр. — посол до Польського сейму.

(обратно) 444

166. Гуссарек Макс (1865-?) — австрійський державний діяч і вчений. Професор Віденського університету. У 1911–1917 рр. — міністр освіти австро-угорського уряду. У лютому-травні 1918 р. — голова кабінету міністрів Австро-Угорщини.

(обратно) 445

167. Векерлє Олександр (1844–1921) — австро-угорський політичний і державний діяч, угорець з походження. Неодноразовий президент кабінету міністрів Австро-Угорщини.

(обратно) 446

168. Куницький Леонтій (1876–1961) — український галицький церковний і політичний діяч. Прелат, крилошанин греко-католицької львівської митрополії. У 1920-х роках — один з провідників Української трудової партії і засновник її друкованих органів «Нова Рада» (1919–1920), «Наш прапор» (1923–1924), згодом — один із засновників Українського національно-демократичного об’єднання і член його ЦК. У 1928–1930 рр. — посол до Польського сейму, 1937–1939 рр. — голова Комітету допомоги політв’язням. У 1945–1956 рр. — на засланні у сталінських концтаборах.

(обратно) 447

169. Чикаленко Євген (1861–1929) — український громадський діяч, землевласник, видавець і меценат. Видавав журнал «Нова Громада» і щоденну українську газету «Рада», допомагав українським видавництвам та культурно-просвітнім установам, фундатор Українського дому у Львові. Один із засновників ТУ П. Прихильник українського монархізму. Стаття Є. Чикаленка «Де вихід?», у якій він, за словами В. Липинського, «підняв прапор «варязького монархізму»», підтримавши «чужоземного королевича» В. Габсбурга, стала приводом для написання В. Липинським статті «Покликання «варягів», чи організація хліборобів?».

(обратно) 448

170. Наприкінці на звороті листа В. Габсбурга чернетка відповіді Є. Чикаленка:

«Вп. п. Полковнику! Я цілком вірю в Ваше щире бажання допомогти українському] народові вирватися з неволі, бо знаю, що Ви стали українцем ще тоді, коли не могли думати про якісь особисті інтереси. Але, не знаючи Ваших плянів і намірів, я не можу нічого й обіцяти Вам. Коли Ви хочете моєї поради і допомоги, то прошу Вас написати мені, в який день і де саме Ви будете у Відні, то я охоче приїду туди і, ознайомившись з справою, скажу Вам щиро — чи можу Вам допомогти, чи ні. Готовий до послуг Є. Чикаленко».

На цій же сторінці чернетка відповіді Є. Чикаленка Е. Ляришенку:

«Вп. п. Сотнику! Ви пишете, щоб я все обдумав, що мені п. Полковник написав. Але, на жаль, п. Полковник через почтові умови нічого конкретного мені не сказав і я не знаю, що власне я маю обдумати. Я зрозумів тільки, що Пан Полковник хоче зо мною на самоті порадитись і дістати від мене допомогу в справі визволення українського] народу. Я охоче зробив би се, як би знав якою дорогою се буде йти. Тому прошу Вас визначити мені день і місце бесіди і тоді я приїду туди і там виясниться в чім може бути моя допомога. Готовий до послуг Є. Чикаленко».

(обратно) 449

171. Йдеться про Чикаленка Левка (1888–1965) — українського громадсько-політичного діяча, археолога, старшого сина Євгена Чикаленка. Освіту набув у Лозаннському та Петербурзькому університетах. Учень відомого українського антрополога та етнографа Ф.