Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

прилюдно зачіплений, мушу прилюдно висказати своє здивовання, що мій батько піддався до цеї міри впливам поляків, роля яких не належить до благородних ані у відношенню до народів, які стремлять до свободи, ані у відношенню до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10. лютого 1921.

Василь Вишиваний,

полк[овник] У.С.С., бувший Архикнязь Вільгельм»

(обратно) 407

129. Кербер фон Ернст — неодноразовий прем’єр-міністр австрійського уряду, востаннє — заступник прем’єра Штірка від кінця жовтня 1916 до середини грудня 1916 р.

(обратно) 408

130. Йдеться про Українську Національну раду у Петрограді — представницький орган українського руху, створений 19.03.1917 р. До її складу ввійшли представники ТУП, УРДП, УСДРП, Української фракції Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з О. Шульгиним, Петроградського тимчасового революційного комітету, Української ради військових депутатів та ін. українських політичних та громадських організацій. Виконавчий комітет очолював О. Лотоцький. Рада репрезентувала Українську Центральну Раду перед Тимчасовим урядом, мала свого представника в УЦР. Проіснувала до середини травня 1917 р., коли її функції перебрав комісар України при Тимчасовому уряді П. Стебницький. Під час аудієнції лідерів Української національної ради у Петрограді у голови Тимчасового уряду Г. Львова 23.03.1917 р. останньому були запропоновані кандидатури на посади комісарів Тимчасового уряду до українських губерній. Під час цієї зустрічі Г. Львову була запропонована кандидатура Д. Дорошенка на посаду губернського комісара Галичини і Буковини, яка невдовзі і була затверджена.

(обратно) 409

131. Мілюков Павло (1859–1943) — російський політичний діяч, один з організаторів і лідер Конституційно-демократичної партії (кадетів), учений-історик, журналіст, публіцист. Член ЦК партії, редактор її друкованого органу — газети «Речь». Депутат III і IV Державних Дум, у 1917 р. — міністр закордонних справ у першому складі Тимчасового уряду, у травні 1917 р. вийшов у відставку. Підтримав корніловський заколот. Увійшов до Передпарламенту від партії кадетів. Після Жовтневого перевороту 1917 р. — член Донської громадської ради. У 1918 р. перебував у Києві, де очолював ЦК партії кадетів, планував за допомогою німецьких військ повалити радянську владу в Росії. Напередодні повстання Директорії виїхав за кордон. Редагував у Парижі партійний орган «Последние новости».

(обратно) 410

132. Йдеться про концепцію перебудови Габсбургської монархії на засадах трьох складових: австрійської, угорської і південно-слов’янської.

(обратно) 411

133. Мова йде про українців у Великій Україні.

(обратно) 412

134. Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924) — організатор і лідер більшовицької партії, засновник радянської держави — РСФРР.

(обратно) 413

135. Керенський Олександр (1881–1970) — російський політичний і державний діяч, за фахом — правник. Присяжний повірений, член Російської партії соціалістів-революціонерів (ПСР). Депутат IV Державної думи. 1917 р. — заступник голови Петроградської ради. 2.03.1917 р. увійшов до складу Тимчасового уряду як міністр юстиції, у травні-вересні 1917 р. — військовий і морський міністр, від 8.07 до 30.10 1917 р. — міністр-голова Тимчасового уряду, від вересня — одночасно верховний головнокомандувач. Після більшовицького заколоту в Росії — організатор військового наступу 3-го кінного корпусу генерала П. Краснова на Петроград. Від 1918 р. в еміграції.

(обратно) 414

136. Гофрат (нім.) — надвірний радник — почесний титул урядовців і діячів у Німеччині та Австро-Угорщині.

(обратно) 415

137. Барвінський Олександр (1847–1927) — відомий український галицький громадсько-політичний діяч, педагог, учений-історик. Професор учительської семінарії уЛьвові. 1891–1907 рр. — посол до Австрійського парламенту, 1894–1904 рр. — посол до Галицького сейму. Від 1890 р. виступав прихильником т. зв. «нової ери», що мала на меті досягнути порозуміння між поляками і галицькими українцями, які стояли на ґрунті австрійської державницької ідеї. Таке порозуміння, на його думку, мало сприяти громадсько-політичному, культурному та соціально-економічному розвиткові українців. Засновник Християнсько-суспільної партії. Видавець і редактор щоденника «Руслан» (1897–1914). У листопаді 1918 р. призначений державним секретарем освіти й віровизнання ЗУНР.

(обратно) 416

138. Українське парламентське представництво (Український парламентський клуб) — об’єднання українських депутатів, обраних у 1907 р. в Галичині і Буковині до Австрійського парламенту згідно нового виборчого закону Австро-Угорської імперії. Налічувало 30 депутатів, головою обрано Юліяна Романчука. До складу клубу входили відомі українські галицькі і буковинські громадсько-політичні діячі: В. Будзиновський, М. Петрицький, Т. Старух, Л. Цегельський, В. Бачинський, К. Трильовський, К. Левицький, М. Василько та ін.

(обратно) 417

139. Тісса Іштван (1861–1918), граф — політичний і державний діяч Австро-Угорщини, угорець з походження. Один із ініціаторів створення (1910) і лідер Партії національної праці. 1903–1905 рр., 1915–1917 рр. — прем’єр-міністр Австро-Угорщини. Прагнув до збереження дуалізму в імперії. Виступав проти оголошення ультиматуму Сербії. Після відставки командував гусарським полком. Убитий під час революційних подій.

(обратно) 418

140. Вілкенс — австрійський дипломату 1917 р. — урядовець Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини. Був однокласником барона М. Василька по Терезіануму. Див. прим. 150.

(обратно) 419

141. Візнер, барон — австрійський державний діяч. У 1916–1918 рр. — заст. міністра закордонних справ Австро-Угорщини О. Черніна.

(обратно) 420

142. Рудницький Степан (1877–1937) — визначний український учений-географ. Засновник української політичної і воєнної географії, картографічного напрямку в українській географії. Від 1908