Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

104. Ставропігійський інститут — релігійно-просвітницька громадська організація у Львові, правонаступниця Львівського братства. Заснований декретом імператора Йосифа II 1788 р. Підпорядковувався місцевій владі, а його членам було надано статус старшин українського народу з правом патронату Успенською церквою, утримання школи, згодом — друкарні. У другій половині XIX ст. поступово перейшов на позиції москвофільства. У 1914–1915 рр. керівництво інституту підтримало російську окупаційну владу в Галичині, відстоювало ідею єдиного «русского» народу, заперечувало існування української нації. У 1915 р. москвофільське правління інституту емігрувало в Росію і вивезло із собою найцінніші колекції. У 1915 р. австрійська адміністрація призначила для Ставропігійського інституту урядового комісара А. Смулку, який за наказом намісництва 2.02.1916 р. передав управління установою в руки українських національно-демократичних сил. Представники українського національного табору здійснювали керівництво протягом 1916–1922 рр. За польської влади українська управа була розпущена, установи, що належали інституту, повернуті москвофілам. Припинив своє існування за радянської влади у Галичині (1940).

105. Ймовірно, йдеться про лист В. Габсбурга до фельдмаршала Е. Бем-Ермолі (див. прим. 119), в якому він характеризував австрійських офіцерів — кандидатів на посаду коменданта УСС.

106. Перфецький Роман (1880–1944) — український галицький громадсько-політичний діяч, правник за фахом. 1913 р. обраний депутатом Галицького сейму від Української національно-демократичної партії. У роки Першої світової війни співпрацював із «Союзом визволення України», був його представником у таборах для військовополонених у Німеччині. У 1918–1919 рр. — член Української Національної ради ЗУНР, заст. державного секретаря внутрішніх справ ЗУНР. У 1921–1922 рр. — член екзильного уряду ЗУНР, 1921–1923 рр. — голова Західно-Українського товариства Ліги Націй у Відні. У 1920-1930-х роках — член Українського національно-демократичного об’єднання. У 1935–1938 рр. — депутат Польського сейму.

107. Фоліс Йосип (1862–1917) — український галицький громадський діяч і меценат. Греко-католицький священик, депутат Австрійського парламенту від 1907 р. Пожертвував власний будинок і кошти на українську національну справу.

108. Ймовірно, йдеться про А. Шептицького.

109. Очевидно, В. Габсбург мав на увазі польську репрезентацію в Австрійському парламенті.

110. Йдеться про Австро-Угорщину і Німеччину — центральні країни, які спільно з військовими союзниками — Болгарією й Туреччиною складали т. зв. Почвірний союз — воєнно-політичний блок доби Першої світової війни, що протистояв державам Антанти.

111. Див. документ № 48.

112. Прищ Парма — йдеться про брата дружини імператора Австро-Угорщини Карла І княгині Зіти Бурбон-Парма.

113. Грушевський Михайло (1866–1934) — відомий український історик і організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч. Професор Львівського університету (1894–1914), голова Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ, 1897–1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства (від 1908 р.). Належав до Української національно-демократичної партії, один з лідерів ТУП. Голова Української Центральної ради, лідер Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Після гетьманського перевороту відійшов від активного політичного життя. Від 1919 р. перебував у еміграції. 1924 р. повернувся до Радянської України, очолював історичну секцію ВУАН. Академік ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Зазнавав утисків та переслідувань з боку радянської влади, від 1931 р. був змушений жити в Москві. Автор численних наукових праць, головними з яких є 10-томна «Історія України-Руси», 5-томна «Історія української літератури», «Ілюстрована історія України» та ін.

114. Ймовірно через те, що Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) була створена переважно членами Товариства українських поступовців (ТУП) — нелегальної міжпартійної громадсько-політичної організації, яка діяла у Великій Україні у 1908–1917 рр. і до якої у свій час належав М. Грушевський та більшість близьких до нього людей, В. Габсбург помилково пов’язує ім’я М. Грушевського з політичною силою ліберально-демократичного спрямування. УПСФ об’єднувала українських діячів на платформі автономії України та конституційно-демократичного ладу. Утворилася на базі Української радикально-демократичної партії в червні 1917 р., обстоювала еволюційний шлях соціально-економічних перетворень і в деяких питаннях стояла фактично на позиціях консерватизму. Автономію України в складі федеративної Росії передбачала як світову форму міждержавних стосунків і децентралізованої адміністративної влади. Більшість членів партії складала творча інтелігенція. Лідери: С. Єфремов (голова), А. В’язлов, A. Ніковський, О. Лотоцький, І. Шраг та ін. Друкований орган УПСФ — газета «Нова Рада». УПСФ була представлена в урядах УНР та Української Держави. Після поразки українських національно-визвольних змагань ЦК УПСФ емігрував спочатку до Львова, а згодом — до Праги. У 1923 р. УПСФ повернулась до старої назви — УРДП і прийняла нову програму, відмовившись від декларації соціалістичних ідей. Провід партії, на чолі з О. Лотоцьким, співпрацював з Державним центром УНР в екзилі.

115. Українська партія самостійників-соціалістів (УПСС) виступала за повну державну самостійність України. Утворена в грудні 1917 р. членами Української народної партії. Лідери: О. Макаренко (голова), О. Андрієвський, І. Луценко, О. Степаненко, П. Макаренко. Мала фракцію в Українській Центральній раді. За часів Української Держави входила до складу Українського Національного союзу, приєдналася до антигетьманського повстання. Представник УПСС О. Андрієвський входив до складу Директорії. Після відновлення УНР партія висловилась проти соціалістичного курсу та Трудового конгресу, наполягала на скликанні українського парламенту. В уряді В. Чехівського мала 5, в уряді С. Остапенка — 4 міністерські посади. Бойкотувала уряд Б. Мартоса, який звинувачувала у «більшовизмі», брала участь в