Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

44. Тут і далі йдеться про підтвердження нобілітації роду Гужковських, надану у XVIII ст.

45. Йдеться про сина барона Казимира Гужковського.

46. Раціборський — польський політичний діяч. Належав до радикально-консервативного напряму, представники якого протиставляли себе так званим реалістам (Stronnictwo polityki realnej) — консервативному угодовському проросійському угрупованню.

47. «Głos narodu» — польський загальнополітичний щоденник, видавався у Варшаві. Зазначена цитата з газети не піддається прочитанню.

48. Василько Микола (1868–1924), барон — український громадсько-політичний діяч, дипломат. Активний учасник суспільно-політичного життя Буковини, член УНДП, посол до Буковинського сейму й Австрійського парламенту (1898–1918). Один з організаторів Вільнодумного союзу у Буковинському сеймі (1903), який сприяв чималим здобуткам українців у адміністративній і культурній сферах. Організатор Гуцульсько-буковинського куреня (1915–1916) — добровольчої формації австро-угорської армії. У Віденському парламенті обіймав посаду заст. голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української ради у Відні (1915) та Української Національної ради у Львові (1918). Прихильник створення автономної Галицько-Волинської держави у складі Австро-Угорщини. Сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру (1918). У 1918–1920 рр. М. Василько — дипломатичний представник ЗУНР в Австрії, у 1920–1924 рр. — посол УНР у Швейцарії та Німеччині.

49. Разом з листом Вільгельм Габсбург надіслав копію листа Фрідріха Габсбурга до нього. К. Гужковський не виконав прохання ерцгерцога і текст листа та копії листа Фрідріха збереглися разом із усім комплексом листування між Вільгельмом Габсбургом та бароном.

«Польова пошта 2 лист [опада] 1916

Копія

Любий Віллі!

Велике спасибі за лист від 12, на який я тільки сьогодні мав змогу відповісти, тому що спочатку я повинен був дещо для підполковника Гужковського з’ясувати. Його без відома А. О. К. раптово зняли з посади, напевне тому, що він був занадто добрий для румунів.

А. Н. за його призначення, але саме зараз це неможливо, воно може відбутися лише через деякий час.

Вашу справу буду мати на увазі. Рішення міського скарбника залежить від попередніх спроб. Отримати ссуду йому як барону буде важко. Підполковника Гужковського я також знаю як хороброго чоловіка.

У мене все добре. Минулого тижня їздив на… фронт, сьогодні їду до Семиграддя, також побачу там Альбрехта, я вже дуже радію зустрічі із ним, — сподіваюся, у тебе все добре.

Твій вірний дядько Фрідріх»

(ЦДІАЛУ. — Ф. Ф. 408, on. 1, спр. 567, - Арк. 8–9. Рукопис).

50. АОК (Armee Oberkommando) — найвище командування австро-угорської армії.

51. Йдеться про німецького імператора Вільгельма II (1888–1918) — імператора Німеччини і короля Прусії. Представники іншої гілки Гогенцоллернів — Зігмарінгени (1866–1947) були королями Румунії.

52. Лемберг — німецька назва м. Львів.

53. Боложинов — селище поблизу Буська (нині — Львівська обл.).

54. Ожидів — залізнична станція неподалік міста Золочів, 67 км від Львова.

55. К.К. — імперська канцелярія.

56. Йдеться про посла Австро-Угорщини в Німеччині князя Конрада Гогенлое (1863–1918), який до призначення на цю посаду з січня 1916 р. очолював міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини.

57. «Kurier Codzienny» — інформаційно-політична щоденна газета польською мовою. Видавалася у Варшаві (1866–1939).

58. «Діло» — найстарша і тривалий час єдина українська галицька щоденна газета, виходила у Львові протягом 1880–1939 рр. Під час Першої світової війни виходила неперіодично, за радянської влади — закрита. Відстоювала ідеологію народовців, а з 1925 р. — УНДО, хоч і не була офіційним партійним органом. Часто друкувала статті представників інших політичних поглядів. Перший редактор — В. Барвінський, останній (1927–1939, з перервами) — В. Мудрий.

59. Очевидно, мова йде про призначення перемиським греко-католицьким єпископом Йосафата Коциловського (1876–1947) — українського церковного, громадського та культурного діяча. Духовну освіту одержав у Львові та Римі. Професор богослов’я і проректор духовної семінарії у Станіславові, у 1915–1916 рр. — ректор української духовної семінарії у Кромерижі (Моравія), від 1916 р. — перемиський греко-католицький єпископ. Заснував організацію духовенства «Єпархіальна поміч», Єпархіальний інститут католицької акції, тижневик «Український Бескид», низку харитативних товариств тощо. 1946 р. був переданий польською владою радянським каральним органам. Помер у Лук’янівській в’язниці.

60. Берхтольд Леопольд (1863-?), граф — австрійський політичний і державний діяч. 1906–1911 рр. — посол Австро-Угорщини в Росії, 1912–1915 рр. — міністр закордонних справ Австро-Угорщини.

61. Пілсудський Юзеф (1867–1935) — польський політичний і державний діяч. Один із засновників ППС,