Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

формувань у її складі, на початку 1918 р. за дозволом Української Центральної Ради проводив реквізицію коней для польських частин на Правобережжі України. У 1923–1925 рр. й у травні 1926 р. — начальник Генерального штабу Війська Польського.(обратно) 314

36. Гофман Макс (1869–1927) — німецький військовий діяч і дипломат, генерал-майор німецької армії. У 1916 р. — шеф Генерального штабу групи армій «Схід», у 1918 р. — член делегації Німеччини на переговорах у Бересті-Литовському. Автор спогадів «Війна прогаяних можливостей».

(обратно) 315

37. 29.04.1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі в Києві Гетьманом України проголошений П. Скоропадський. У цей же день в українських часописах були опубліковані «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України», якими скасовувалася Українська Народна Республіка, а вся законодавча і виконавча влада до скликання Всеукраїнського сейму передавалася гетьманові. П. Скоропадський одночасно проголошувався і верховним головнокомандувачем.

(обратно) 316

38. У цьому зв’язку наводимо лист імператора Карла І ерцгерцогу Вільгельму Габсбургу, датований травнем 1918 р.:

«Я с интересом прочел твои письма от 9 и 11 сего месяца и одобряю твой тактический прием посетившей тебя депутации украинской дивизии (див. стор. 39–40 — Авт.).

Судя по всем поступавшим ко мне до сих пор сведениям о положении на Украине, в настоящее время еще нельзя предвидеть, какой оборот примут тамошние события. Сейчас еще совершенно невозможно предсказать, укрепится ли гетманский режим надолго.

Если Скоропадский будет свергнут, то это будет только эпизодом, который нас мало коснется; положение было бы совершенно иным, если бы принц моего дома принял титул гетмана с моего согласия. В этом случае политика монархии сделала бы большой шаг вперед для укрепления своего режима.

Независимо от вышесказанного кандидатура эрцгерцога на Украине, конечно, вызвала бы большие трудности в наших взаимоотношениях с Германией.

Наши основные интересы на Украине сводятся к снабжению хлебом, для обеспечения чего необходимо стремиться к укреплению существующих условий и избегать всякой смены правительства.

Хотя мне и желательно, чтобы ты дружественно относился к украинским элементам и продолжал политику, которая завоевывает симпатии украинцев, все же пока не следует предпринимать каких-либо решительных шагов. Я должен просить тебя прежде всего воздержаться от принятия каких-либо предложений тем более, что при нынешних условиях трудно установить, какова действительная воля большинства украинского народа».

(Цит. за: Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). — Москва, 1936. — С.154.)

(обратно) 317

39. Старосольський Володимир (1878–1946) — український громадсько-політичний діяч, соціолог, дійсний член НТШ (з 1923 р.). У студентські роки — один із засновників товариства «Молода Україна»; член Закордонного комітету РУП, провідний діяч УСДП (деякий час її голова). Один із організаторів Українських Січових Стрільців, за доби Першої світової війни — член Головної української ради і Бойової управи Українських Січових Стрільців; співробітничав із «Союзом визволення України» у Відні. Восени 1919 р. — тов. міністра закордонних справ УНР (в уряді І. Мазепи), одночасно — професор Українського державного університету в Кам’янці-Подільському. У 1920–1928 рр. — на еміграції у Відні й Празі (професор державного права Українського вільного університету й Української господарської академії у Подєбрадах). Від 1928 р. працював уЛьвові адвокатом. Репресований органами радянської влади. Помер у тюрмі.

(обратно) 318

40. Урусов Дмитро, князь — російський громадсько-політичний діяч, великий землевласник. У 1917 р. — тов. міністра внутрішніх справ у кабінеті О. Керенського.

(обратно) 319

41. Скоропадський Павло (1873–1945) — український державний і військовий діяч, гетьман України (1918 р.). Походив із старовинного козацько-шляхетського роду. Учасник російсько-японської (1904–1905) та Першої світової війн; флігель-ад’ютант російського царя Миколи II, генерал-лейтенант. У 1917 р. — командир 34-го армійського корпусу Південно-Західного фронту, реорганізованого восени 1917 р. в 1-й Український корпус; почесний військовий отаман Українського вільного козацтва. 29.04.1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі в Києві проголошений Гетьманом України. 14 грудня 1918 р. внаслідок протигетьманського повстання, організованого Українським національним союзом, прагнучи уникнути кровопролиття, зрікся влади і виїхав до Німеччини. В еміграції — провідник українського гетьманського (монархічного) руху в Західній Європі, СІЛА і Канаді: член Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників (УСХД), від 1937 р. — голова Союзу гетьманців-державників. Загинув від поранень, одержаних під час бомбардування.

(обратно) 320

42. Українська Національна рада — вищий орган влади Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), створеної 1 листопада 1918 р. До складу ЗУНР увійшли Східна Галичина, Буковина й Закарпаття. В УНРаді були представлені всі українські депутати обох палат австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини і Буковини, по 3 представники від українських політичних партій цих земель (близько 150 осіб). Головою УНРади був обраний Є. Петрушевич. Після захоплення польськими військами Львова УНРада в листопаді 1918 р. переїхала до Тернополя. У січні-квітні 1919 р. перебувала у Станіславові, де відбулись три сесії (2–4.01, 4-15.02, 25.03–15.04.1919). 9.06.1919 р. УНРада і Державний Секретаріат — уряд ЗУНР спільною постановою передали свої повноваження Є. Петрушевичу, який став диктатором ЗО УНР. Місцем його перебування у липні-листопаді 1919 р. був Кам’янець-Подільський. 15.11.1919 р. урядові установи переїхали до Відня, де до 1923 р. діяв державний центр ЗУНР в екзилі.

(обратно) 321

43. Гужковський Казимир, барон (1864–1919) — український громадський і військовий діяч, полковник уланів австро-угорської армії. За часів Першої світової війни — староста в Сокалі та Дрогобичі. У 1918 р. — один з організаторів УГА. Посмертна згадка про нього опублікована у «Хліборобській Україні» (1920/1921 — Кн. II — Ч. II, III, IV).

(обратно) 322