Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

національністю. У березні 1918 р. призначений командиром Запорізької дивізії, згодом — Запорізького корпусу. У березні-квітні 1918 р. на чолі групи корпусу здійснив низку військових операцій по звільненню від більшовицьких частин Донецького басейну. За деякими даними, згідно наказу військового командування Української Держави у серпні 1918 р. разом з дивізією повинен був переправитися на Кубань для звільнення краю від більшовиків і сприяння його входженню до складу України. Проте здійсненню цього плану завадило антигетьманське повстання. За деякими свідченнями, 3. Натієв був заарештований за наказом Директорії і загинув під час вибуху у будинку Педагогічного музею у січні 1919 р.(обратно) 301

23. Петрів Всеволод (1883–1948) — український військовий і політичний діяч, полковник Генерального штабу російської армії, генерал-хорунжий Армії УНР. 1917 р. — начальник штабу Туркестанської дивізії, з українців якої організував Гайдамацький кінний полк ім. К. Гордієнка. На чолі полку брав участь у боях у Києві в січні 1918 р., в операціях Запорізької дивізії та Запорізького корпусу 1918 р. Військовий міністр УНР у серпні 1919 р. В еміграції — професор Українського вільного університету в Празі. Член Проводу ОУН. У 1941–1944 рр. — в’язень німецького концтабору.

(обратно) 302

24. Мумм фон Шварценштайн Альфонс, барон (1859–1924) — німецький дипломат. Після повернення уряду Української Центральної Ради до Києва у березні 1918 р. був призначений послом Німеччини в УНР. Залишався на цій посаді і за часів Української Держави.

(обратно) 303

25. Форгач Йоган (Янош) (1870-?), граф — австро-угорський дипломат, угорець з походження. Автор ультиматуму Австро-Угорщини Сербії, який спровокував початок Першої світової війни. 1918 р. — посол Австро-Угорщини в УНР та Українській Державі. Завдяки його заходам, імператор Карл І, зважаючи на протидію польських політичних кіл, відмовився ратифікувати Берестейську угоду 1918 р. між Україною та Австро-Угорщиною, зокрема її таємну частину, в якій йшлося про поділ Галичини на Східну — українську та Західну — польську. Активно сприяв недопущенню української адміністрації в Холмщину та Підляшшя.

(обратно) 304

26. Шевченко Лев (1896–1919) — український військовий діяч, льотчик російської армії. Старшина Армії УНР, один з організаторів «Вільного козацтва». Ватажок селянського повстання у Звенигородському повіті на Київщині у 1918 р.

(обратно) 305

27. Іренер Вільгельм (1867–1939) — німецький військовий і державний діяч, генерал-лейтенант. Під час Першої світової війни — начальник польового управління залізниць, керуючий військовою промисловістю, заступник військового міністра. З серпня 1917 р. — командир дивізії, корпусу на Західному фронті, згодом — Східному фронті. З березня 1918 р. — начальник штабу групи армій «Київ», що дислокувалася в Україні. Сприяв державному перевороту 29.04.1918 р. У жовтні 1918 р. замість Е. Людендорфа — перший генерал-квартирмейстер штабу Верховного командування. Керував відступом німецьких армій. Після Версальського миру — у відставці. У 1920 — 30-х роках — міністр шляхів сполучення, згодом міністр збройних сил Німеччини. Один із засновників Українського наукового інституту в Берліні.

(обратно) 306

28. Гертлінг Георг, граф (1843–1919) — німецький політичний і державний діяч, рейхсканцлер.

(обратно) 307

29. Людендорф Еріх (1865–1937) — німецький військовий і політичний діяч, генерал. Під час Першої світової війни — начальник штабу Східного фронту (1914–1916), з серпня 1916 р. — перший генерал-квартирмейстер Генерального штабу Верховного командування німецької армії і радник шефа штабу — Пауля Гінденбурга, фактичний керівник збройних сил Німеччини. З 26.10.1918 р. — у відставці.

(обратно) 308

30. Гірняк Никифор (1895–1962) — український військовий діяч, отаман УСС, комендант Коша УСС (1915–1918). Автор спогадів про В. Габсбурга «Полковник Вишиваний» (Вінніпег, 1956), а також публікації «Австрійські та німецькі генерали й дипломати проти Василя Вишиваного» («Вісті» — орган військово-політичної думки Крайової управи Братства кол[ишніх] вояків І У[країнської] Д[ивізії] — У[країнської] Національної] А[рмії] в Німеччині (Мюнхен). — 1961. - 4.104; 1962,- 4.105).

(обратно) 309

31. Букшований Осип (1888–1933?) — отаман УСС, 1918–1919 рр. — командир бригади УСС в УГА. У 1920-х роках мешкав і працював в УСРР. Репресований радянськими каральними органами.

(обратно) 310

32. Микитка Осип (1874–1920) — український військовий діяч, у 1918 р. — комендант УСС, генерал-хорунжий Української галицької армії (УГА), наприкінці 1919 р. — початку 1920 р. — начальний вождь УГА.

(обратно) 311

33. Йдеться про сотника Едуарда Ляришенка — ад’ютанта В. Габсбурга у 1919— 1920-х роках. Див. прим. 9.

Шекерик-Доників Петро (1889-?) — український галицький громадсько-політичний діяч і етнограф. Очолював українську громаду в Жаб’є. Один з організаторів і керівників січового руху на Гуцульщині. Член Селянсько-радикальної партії, входив до УНРади. Брав участь у Трудовому конгресі, працював у його комісіях. Як член комісії з оборони перебував при УГА, працював у Вінницькому ревкомі (січень 1920 р.). У 1928–1930 рр. — посол до польського сейму. 1939 р. був репресований радянською владою, подальша доля невідома.

(обратно) 312

34. Коссак Григорій (1882-бл. 1932) — український військовий і громадський діяч, полковник УГА. У 1917–1918 рр. — командир вишколу Українських Січових Стрільців, 3–9.11.1918 р. — командир українських військ у Львові, згодом — 3-го корпусу і запілля УГА. Виїхав до УСРР, викладав у Школі червоних старшин у Харкові. Розстріляний радянськими каральними органами.

(обратно) 313

35. Йдеться про Станіслава Галлера (1872–1940) — польського військового діяча, генерала. У 1917 р. — полковник російської армії, один із засновників польських військових