Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

9. Йдеться про сотника, графа Едуарда Ляришенка (Ляріш, 1891—?) — ад’ютанта В. Габсбурга у 1919 — 1920-х рр. У 1920-х роках мешкав у Парижі. Мав зв’язки з російськими монархістами, які прагнули залучити В. Габсбурга до спільної політичної акції.

10. Гінденбург Пауль (1847–1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал німецької армії. Підчас Першої світової війни — командувач військ Східного фронту (1914–1916), з серпня 1916 р. — начальник Генерального штабу Верховного командування німецької армії, 1918 р. — командувач німецьких армій. 1925–1934 рр. — президент Веймарської республіки.

11. Головна квартира в Бадені (містечку біля Відня) — Ставка верховного командування австро-угорських військ.

12. Болбочан Петро (1883–1919) — український військовий діяч, полковник Армії УНР. У 1918 р. — командир куреня Окремого Запорізького загону і заступник його командира К. Прісовського. Згодом командував 2-м Запорізьким полком і 1-ю Запорізькою дивізією, яка здійснила успішний військовий рейд у Крим, звільнивши півострів від більшовицьких загонів, і забезпечила підпорядкування Чорноморського флоту Українській Державі. У листопаді 1918 р. командир Запорізького корпусу, найбільш боєздатної і дисциплінованої частини української армії. У ході антигетьманського повстання — командувач Лівобережного фронту. Під час відступу Армії УНР 22 січня 1919 р. заарештований отаманом О. Волохом і звинувачений проводом Директорії у зраді. Тривалий час перебував під слідством, але обвинувачення проти нього офіційно не були висунуті. На відміну від більшості політичних діячів УНР, які очікували від революції насамперед радикальних соціальних перетворень, П. Болбочан прагнув розбудови незалежної української держави з міцною професійною армію, яка мала захищати національні інтереси. Призначення його на посаду командувача Запорізького корпусу без погодження з С. Петлюрою було безпідставно кваліфіковане як спроба державного перевороту. Розстріляний 28.06.1919 р. за вироком надзвичайного військового суду.

13. Окуневський Ярослав (1860–1929) — український громадсько-політичний діяч і письменник, брат відомого громадсько-політичного діяча Теофіла Окуневського. Адмірал австрійського воєнно-морського флоту, військовий лікар. Засновник і керівник військово-санітарної місії ЗУНР у Відні. У 1920-х роках працював лікарем у Городенці (Галичина), автор мемуарів «Листи з чужини».

14. Франц-Йосиф І Габсбург (1830–1916) — австрійський імператор (1848–1916). Син ерцгерцога Франца-Карла, став імператором після зречення Фердинанда І. Після створення дуалістичної Австро-Угорської монархії в 1867 р. був проголошений також королем Угорщини.

15. Буріан Стефан, граф (1851–1922) — австро-угорський політичний і державний діяч. У 1915–1916 рр., 1918 р. — міністр закордонних справ Австро-Угорщини.

Завдяки його заходам, імператор Карл І, зважаючи на протидію польських політичних кіл, відмовився ратифікувати Берестейську угоду 1918 р. між Україною та Австро-Угорщиною, зокрема її таємну частину, в якій йшлося про поділ Галичини на Східну — українську та Західну — польську.

16. Вільгельм II Гогенцоллерн (1859–1941) — останній імператор Німеччини і король Пруссії (1888–1918). Онук Вільгельма І, син Фрідріха III. У січні 1918 р. наполягав на підписанні Берестейської мирної угоди з Україною, яку ратифікував у липні 1918 р. 2.06.1918 р. визнав легітимність влади гетьмана П. Скоропадського. 9.11.1918 р. під час революції у Німеччині виїхав до Голландії, зрікся престолу 28.11.1918 р. Автор мемуарів «Події і постаті 1878–1918».

17. Зайдлер Ернст — австрійський політичний і державний діяч. 1917–1918 рр. — президент кабінету міністрів. Підписав таємний договір у Бересті-Литовському про утворення зі Східної Галичини та Буковини окремого коронного краю.

18. Франц-Фердинанд Габсбург (1863–1914) — ерцгерцог, син ерцгерцога Карла-Людвика, племінник австрійського імператора Франца-Йосифа 1.1889 р. оголошений престолонаслідником. З 1898 р. — заступник головнокомандувача, мав великий вплив на державні справи і поступово перебрав керівництво збройними силами імперії. Намагався зменшити угорський вплив у державі та виступав за перетворення Австро-Угорщини на триєдину австро-угорсько-південнослов’янську державу (триалізм). 28.06.1914 р. був убитий разом із дружиною графинею Софією Хотек (герцогинею Гогенберзькою) у м. Сараєво (Боснія) членами сербської терористичної організації. Це вбивство стало безпосереднім приводом до початку Першої світової війни.

19. Чернін Оттокар, граф (1872–1932) — австрійський політичний діяч, міністр закордонних справ Австро-Угорщини (1916–1918). Очолював австро-угорську делегацію на мирних переговорах у Бересті-Литовському, підписав Берестейський мирний договір разом з таємною угодою щодо Галичини і Буковини. У квітні 1918 р. вийшов у відставку.

20. Ейхгорн (Айхгорн) Герман, фон (1848–1918) — німецький генерал-фельдмаршал. З кінця березня 1918 р. командувач групи «Київ», що згідно умов Берестейської угоди дислокувалась на території Південної Білорусії, України і Південної Росії. 6.04.1918 р. без погодження з урядом УНР видав наказ про обов’язковий засів полів, а 25.04 — наказ про дію німецьких військово-польових судів. 30.07.1918 р. убитий в Києві лівим есером Б. Донським.

21. Вітовський Дмитро (1887–1919) — український військовий і політичний діяч, за фахом — правник. Один з організаторів УСС, ідеолог стрілецького руху. Засновник друкованого органу УСС — журналу «Шляхи» (Львів, 1915–1918). 29.10.1918 р. очолив Український військовий генеральний комісаріат, який керував Листопадовим постанням у Львові. 9.11.1918 р. призначений першим державним секретарем військових справ ЗУНР. Полковник Української галицької армії. Член української делегації на Паризькій мирній конференції. Загинув у авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія).

22. Натієв Зураб (?—1919) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Осетин за