Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

мушу вважати за фальсифікат; тому маєте зараз-же повернутися до Відня та в енергійний спосіб спростувати це інтерв’ю. 3055.Василько». — 10 с.м. одержав я у відповідь від пол[ковни]ка Вишиваного слідуючу телеграму: «Зміст правдивий змінена лише форма; лист надсилаю». — Вчора, 11-го с.м. надійшов до мене зазначений в телеграмі лист. Український переклад цього листа такий (Див. док. № 48):

З цієї відповіді я побачив, що полковник Вишиваний дійсно є автором надсилаємо! Вам додатком А) газетної статті, а в тому я рахував себе зобов’язаним, як урядник УНР відповісти на його лист слідуючим: Можливо, що пол[ковник] Вишиваний тепер чи сам особисто відвідає мене чи зробить спробу з’ясувати сю справу новим листом. Розуміється зараз повідомлю Вас про це Пане Міністре.

Сьогодні я можу тільки сказати, що додаваема стаття А), а ще більш лист пол[ковника] Вишиваного в надзвичайній мірі захитали моє довірря до нього, як відданого офіцера УНР.

Прошу ласкаво Вас, Пане Міністре, справу цю предложите Пану Головному Отаману та Раді Міністрів і ласкаво повідомити про рішення в цій справі цих єдино в ній компетентних чинників.

Відданий Василько в[ласно] р[учно]».

(обратно) 430

152. Куза Олександру Йон — перший князь Румунії (1820–1873), від 1859 р. — князь Молдавії й Волощини. У 1861 р. проголосив об’єднання обох земель в Румунське князівство, 1866 р. — детронізований.

Гогенцоллерни-Зигмарингени — румунська королівська династія (1866–1947), заснована Карлом (Каролем) І (1866–1914) — нащадком побічної гілки прусської королівської династії Гогенцоллернів. Його наслідували Фердинанд І (1914–1927), Кароль II (1930–1940), Міхай І (1927–1930 та 1940–1947).

(обратно) 431

153. Карагеоргієвичі — княжа, згодом — королівська династія в Сербії (1808–1918), Королівстві сербів, хорватів і словенців (1918–1929) та Югославії (1929–1941), заснована Карагеоргієм (1808–1813). Представники її: Олександр (князь у 1842–1856); Петро І (король у 1903–1921), прийшов до влади після відсторонення династії Обреновичів; Олександр І (король у 1921–1934, з 1914 по 1921 — принц-регент); Петро II (король у 1934–1945).

(обратно) 432

154. Обреновичі — княжа (1815–1842, 1858–1882), згодом — королівська династія в Сербії, заснована Милошем Обреновичем (1858–1860), після якого правили Михайло (1860–1868), Мілан (1868–1889), Олександр (1889–1903).

(обратно) 433

155. Фішер Ендрю (1862–1928) — австралійський політичний і державний діяч. Родом з Шотландії. У 1885 р. емігрував до Австралії. Один з лідерів лейбористського руху, з 1907 р. — лідер партії. У 1910–1913 рр., 1914–1915 рр. — прем’єр-міністр лейбористського уряду. У 1916–1921 рр. — верховний комісар Австралійського союзу в Лондоні. Активно підтримував зміцнення Британської імперії і політику регіонального озброєння британських колоній, зокрема Австралії.

(обратно) 434

156. Степанківський Володимир (1885–1957) — український громадсько-політичний діяч, журналіст. Член РУП та УСДРП, від 1907 р. жив у еміграції в Швейцарії, Франції, Англії. Під час Першої світової війни заснував у Лозанні Українське інформаційне бюро, видавав тижневик «L’Ukraine» (1915–1920), низку неперіодичних видань. У липні 1917 р. прибув до Стокгольма, де працював в Українському пресовому бюро, яке утримувалось на кошти Німеччини та Австрії. Для встановлення контактів з Українською Центральною Радою виїхав в Україну, але був заарештований у Петрограді начебто як німецький агент. Згодом був звільнений і в 1918 р. певний час перебував в Україні. Невдовзі емігрував до Швейцарії. У 1920 р. виїхав до США.

(обратно) 435

157. Дорошенко Дмитро (1882–1951) — український громадсько-політичний і державний діяч, відомий історик і журналіст. Походив зі старовинного козацького гетьманського роду. Освіту одержав у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах. Співробітничав в українській пресі. Організатор товариств «Просвіта», чільний діяч ТУП, УРДП, (з червня 1917 р. — УПСФ). Один із засновників Української Центральної Ради. У 1917 р. — крайовий комісар (з правами генерал-губернатора) Тимчасового уряду в Галичині й Буковині, згодом — губернський комісар УЦР на Чернігівщині. В серпні 1917 р. формував Генеральний секретаріат, проте принципові й тактичні розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитись від головування в уряді. Після гетьманського перевороту і постання Української Держави — міністр закордонних справ. Від 1919 р. в еміграції — один з найближчих соратників ВЛипинського і провідників українського гетьманського руху. Професор українських вищих шкіл у ЧСР, Німеччині, Австрії і Польщі, перший президент Вільної української академії наук, автор близько 1000 праць з історії України, української історіографії, історії культури, церкви, літератури та численних оглядів і рецензій в українських та іноземних часописах.

(обратно) 436

158. Під час мирних переговорів у Бересті-Литовському між Австро-Угорщиною та УНР було укладено таємну угоду, за якою перша зобов’язувалася провести поділ Галичини на українську та польську частини. Українська частина мала бути злучена з Буковиною в єдиний український коронний край. Скориставшись з того, що інформація про таємний договір була розголошена в українських дипломатичних колах, Австро-Угорщина під тиском польських антиукраїнських сил анулювала договір. 4 липня 1918 р. граф Форґач офіційно заявив про це гетьману П. Скоропадському.

(обратно) 437

159. Міхновський Микола (1873–1924) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Один із засновників самостійницького руху в Україні. Лідер «Братства тарасівців», належав до організаторів РУП, очолював Українську народну партію. Автор політичного трактату «Самостійна Україна». Член громадсько-політичних організацій «Молода Україна», «Стара Громада». Редактор видань «Самостійна Україна» (Львів, 1905), «Хлібороб» (Лубни, 1905), «Запоріжжя» (Катеринослав, 1906), «Сніп» (Харків, 1912–1913). У 1917 р. — один із організаторів і голова товариства «Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка», який репрезентував в Українській Центральній раді. Член Українського генерального військового комітету. Засновник «Союзу української державності» (1917). Один із засновників українських полків ім. Б. Хмельницького та ім. П. Полуботка. Ініціатор повстання полуботківців 4–6 липня 1917 р., що мало за мету проголошення самостійності України. Після провалу повстання за особистим розпорядженням